Історичний пантеон. Historical pantheon. Забуті володарки.

Королеви, що зникли в темряві.

Імператриця Феодора

        Феодора увійшла в історію як одна з найвпливовіших і найсильніших жінок Візантійської імперії. Її шлях до вершини влади був незвичайним: будучи за народженням низького походження, вона зуміла піднятися до імператорського престолу, ставши дружиною Юстиніана I у 525 році н. е. 

Імператриця Феодора. Фрагмент мозаїки в базиліці Сан-Вітале,
VI століття (Равенна, Італія)

Та справжня велич Феодори проявилася не лише в її титулі, а в її розумі, силі характеру й політичній далекоглядності. Вона була не просто імператрицею, а найближчою радницею Юстиніана, його опорою у найскладніші моменти правління. 

Особливо яскраво її рішучість виявилася під час повстання Ніка, коли столицю охопили заворушення, і імператор вагався між втечею та боротьбою. Саме Феодора знайшла слова, що змінили хід історії: вона переконала Юстиніана залишитися і боротися, чим урятувала його владу та стабільність імперії. 

Водночас вона проявляла турботу про суспільство, підтримуючи закони, спрямовані на захист і розширення прав жінок. Її діяльність залишила глибокий слід у візантійській історії, зробивши Феодору символом сили, мудрості й незламної волі.

Імператриця Матильда

Імператриця Матильда – одна з найяскравіших і водночас трагічних постатей англійської історії XII століття. Вона була донькою Генріха I Боклерка і після смерті свого брата була проголошена законною спадкоємицею англійського престолу. Здавалося, доля вже визначила її шлях до корони, проте після смерті батька у 1135 році владу несподівано захопив її двоюрідний брат Стефан Блуаський. 

Імператриця Матильда

Це стало початком тривалого і виснажливого протистояння, відомого як громадянська війна 1135-1154 рр., що занурила Англію в хаос і розбрат майже на два десятиліття. Матильда проявила неабияку силу волі та політичну рішучість: вона боролася за своє право на трон, здобувала перемоги й зазнавала поразок, але не відступала. 

Хоча їй так і не судилося бути коронованою королевою, вона здобула титул «Леді Англії» (лат. Domina Anglorum; англ. Lady of the English) – символ її влади та амбіцій. Її боротьба не була марною: саме вона підготувала ґрунт для майбутнього тріумфу її сина – Генріха II Плантагенета, який згодом став королем і започаткував нову королівську династію в історії Англії. 

Так, Імператриця Матильда не носила корони, але її сила духу, наполегливість і віра у своє право залишили глибокий слід в історії, довівши, що інколи перемога вимірюється не титулом, а спадщиною, яку залишаєш після себе.

Ізабелла Французька (королева Англії)

Ізабелла Французька увійшла в історію як одна з найяскравіших і найсуперечливіших постатей середньовічної Європи. Вона була дочкою французького короля Філіпа IV Красивого і його дружини Жанни І Наваррської. Сестра останніх королів із династії Капетингів. Ставши дружиною Едуард II, вона піднялася на англійський престол на початку XIV століття, але її шлюб виявився далеким від гармонії. 

Ізабелла Французька, XIV ст.

З часом невдоволення правлінням короля, його політикою та оточенням переросло у відкритий конфлікт. Рішуча й амбітна, Ізабелла не змирилася з роллю мовчазної королеви. Вона вступила в союз із противниками короля і в 1326 році наважилася на сміливий крок – вторгнення до Англії. 

Цей виступ став переломним: Едуард II був змушений зректися престолу, а сама Ізабелла здобула грізне прізвисько «Французька вовчиця» – символ її сили, рішучості та безкомпромісності. 

Після повалення чоловіка вона взяла владу у свої руки, правлячи як регентша від імені свого сина Едуард III. У цей період Ізабелла проявила себе не лише як бунтівниця, а й як вправна політикиня, здатна керувати державою у часи випробувань.

(Продовження. 

Початок див. у дописі від 11 квітня 2026 р.)

Історичний пантеон. Historical pantheon. Забуті володарки.

 Королеви, що зникли в темряві.

Історія пам’ятає імена великих королев – Єлизавети, Катерини, Клеопатри – тих, чиї постаті сяють крізь століття. Та поруч із ними жили інші – не менш могутні, не менш сміливі, але мовчки стерті з пам’яті світу. 

Вони тримали у руках не лише корони, а й долі народів: вели війни, здобували перемоги, ламали усталені закони й творили нові. Їхня сила лякала, їхня воля дратувала, їхня велич ставала загрозою. І тому їх позбавляли тронів, замикали в холодних монастирях або ж прирікали на смерть – разом із їхніми історіями. 

Час поглинув їхні імена, але не стер їхнього сліду. 

Тож згадаємо їх – тих, чиї голоси колись змусили світ змінитися, і віддамо їм належну шану, повернувши хоча б крихту тієї слави, яку в них відібрали.

Артемісія І Карійська

Артемісія І була царицею давньогрецького міста Галікарнас і флотоводцем Перської імперії. Вона воювала під командуванням перського царя Ксеркса I під час греко-перських війн і брала участь у битві при Саламіні в 480 році до нашої ери. До речі, вона не радила атакувати грецький флот за тих обставин. Проте Ксеркс не прислухався до її думки. Утім, у самій битві Артемісія вправно керувала флотом й зуміла зберегти свої морські сили від знищення. 

Артемісія в битві при Саламіні

Після цього вага Артемісії I при перському дворі виросла. Ксеркс навіть доручив опікуватися їй своїми дітьми у м. Ефесі, а пізніше прийняв її пораду залишити Грецію. 

Імовірно, останні роки життя Артемісія I провела у спокої і спочила у м. Галікарнас. 

Її лідерські якості зробили її однією з небагатьох жінок-полководців, про яких писали, згадуючи стародавні війни. Стародавні історики, зокрема Геродот, вихваляли її мужність і майстерність, і навіть її вороги, як повідомляється, захоплювалися її здібностями.

Разія Султана

Разія ад-Дін

    Разія Султана стала першою і єдиною жінкою, яка правила Делійським султанатом (середньовічної ісламської імперії в Індії) у 1236 році. Вона прийняла титул султанки замість султана, особисто очолювала свої війська та з’являлася на публіці не в жіночому, а у чоловічому одязі.  Разія була єдиною жінкою, яка обіймала престол Делі. Вона правила протягом 3,5 років. Історики описують її як велику, проникливу правительку, справедливу, благодійну покровительку вчених, що творить правосуддя, дбає про своїх підданих, має військовий талант і наділену всіма чудовими якостями і властивостями, необхідними правителю.

Незважаючи на її здібності, багато хто чинив їй опір просто тому, що вона була жінкою. Зрештою її змусили зректися влади, але вона залишається однією з найвидатніших правительок в історії середньовічної Індії.

Христина І

Христина Шведська стала королевою в 1632 році у віці лише шести років після смерті батька. Вона виросла однією з найосвіченіших монархів свого часу, а її двір став центром інтелектуального життя Європи. 

Королева Христина

Будучи королевою, Христина відчувала себе понад бар’єрами в суспільних справах, навіть в особистому житті. Воліла розкоші, слави, святкового способу життя. Королівський двір дивував балами, святами, розвагами. Біля молодої королеви крутилися фаворити, здебільшого іноземці, з якими Христина почувала себе впевненіше. Але вона охоче спілкувалася з видатними людьми того часу, серед яких, зокрема, були Гуґо Ґроцій, Рене Декарт, Блез Паскаль. Христина листувалася з кардиналом Джуліо Мазаріні, який тоді фактично правив Францією. 

Захоплювалася танцями, охоче їздила верхи, переодягалася в чоловічі костюми. 

Христина шокувала Європу, коли зреклася шведського престолу в 1654 році. Пізніше вона переїхала до Риму, перейшла з протестантизму в католицизм і стала покровителькою вчених, художників і музикантів.

Скарби Посейдона. Кораблі Моргана.

Піратські скарби. Кораблі Моргана.

Генрі Морган. Портрет.
Зображення з сайту www.pinterest.com

Генрі Морган назавжди увійшов в історію світового піратства. Він один із найвідоміших піратів, а його історія почалася в 1671 році, коли виходець з Уельсу Генрі Морган і капер зі стажем зібрав невелику армію і вирушив на облогу багатого іспанського форту неподалік від Панами, а потім захопив і розграбував саме місто. Тривала облога виявилася успішною (до узбережжя, за свідченнями очевидців, рухався караван зі скарбами більш ніж із 150 мулів), але на зворотному шляху Морган втратив під час шторму п’ять кораблів. 

Генрі Морган на поштовій марці Ямайки

Їх пошуки тривали понад 300 років. Знайти кораблі допомогла компанія Diageo, що виділила фінансування групі дослідників з Техаського університету на чолі з відомим шукачем скарбів професором Фріцом Хансельманном. Це дозволило їм закупити новітнє обладнання для пошуку металу на великій глибині. Спочатку біля узбережжя Панами знайшли корабельні гармати, і район пошуків вдалося звузити. А потім водолази виявили і один з піратських кораблів. За словами Хансельманна, за сотні років корали потрудилися на славу і корабель намертво "вріс" у морське дно. У його трюмі водолази виявили безліч замкнених скринь. Але відкрити їх під водою не можливо через те, що корабель лежить на великій глибині. Отже потрібні великі фінансові вкладення, адже мова йде про масштабні підводні роботи з подальшим підйомом на поверхню великих фрагментів судна. 

Але підсумок цієї експедиції може виявитися надзвичайним: Морган був одним з найуспішніших корсарів за всю історію, та й пограбований ним форт був для іспанців свого роду "Форт-Ноксом" того часу.

Український хронограф. Ukrainian chronograph. Історичний календар. Historical calendar. 6 лютого. Тридцять років в Антарктиді.

 6 лютого 1996 року - передача британської антарктичної станції «Фарадей» Україні.

Українська антарктична станція "Академік Вернадський" 

Фото з сайту BBC NEWSУКРАЇНА

6 лютого 1996 року відбулась передача британської антарктичної станції "Фарадей" Україні. Над станцією було піднято український прапор та присвоєно нове ім’я – "Академік Вернадський". Відтоді Національний антарктичний науковий центр щороку відправляє на станцію наукові експедиції. 

Варто зауважити, що українські вчені завжди брали активну участь у науково-дослідницькій роботі з вивчення Південного полюса Землі. Але після розвалу СРСР Росія оголосила себе правонаступницею володіння антарктичними станціями колишнього СРСР і категорично відмовила Україні в передачі навіть однієї з них. 

Повернення України в Антарктиду не було легким. Упродовж тривалого часу науковці наголошували на необхідності відновлення та продовження діяльності в Антарктиці – до державних органів України надсилалися листи, вчені виступали з заявами і зверненнями. Зрештою в липні 1992 року тодішній Президент України Леонід Кравчук видав указ про участь України у дослідженнях Антарктики, парламент схвалив документи про приєднання України до Антарктичного договору, а 26 жовтня 1993 року було утворено Центр антарктичних досліджень. 

У листопаді 1993 року Велика Британія поширила серед посольств інформацію про бажання передати свою станцію "Фарадей" на острові Галіндез одній із "неантарктичних" держав. Україна досить швидко зорієнтувалася в ситуації й не упустила шансу повернутися в Антарктиду. Надзвичайно багато зусиль для того, щоб Україна отримала власну антарктичну базу, доклав тодішній посол України у Великій Британії вчений-біохімік Сергій Комісаренко. Вже в листопаді 1995 і лютому 1996 на станцію "Фарадей" прибули дві групи українських зимівників, і команда з 12 осіб почала роботу. 

6 лютого 1996 року відбулась офіційна передача станції Україні. Передали станцію на конкретних умовах – десять років українські дослідники надавали британцям всю інформацію, яку ті самі раніше отримували зі станції. 

На сьогодні станція працює цілий рік і є метеорологічною та географічною обсерваторією. Головне її призначення – проведення наукових досліджень. Українські полярники проводять дослідження з біології, метеорології, океанографії, вивчають вплив холоду на організм людини, зміни магнітного поля Землі, іоносферу та космос. Окрім того, за цей час на "Вернадському" відкрили кілька нових видів тварин і рослин. 

Українська антарктична станція, крім суто наукової, виконує ще й представницькі функції, адже завдяки географічному розташуванню її часто відвідують туристи з міжнародних антарктичних морських круїзів.

Цікаві факти:

Матеріал на інших сайтах:

 

1. Перша жінка-керівниця і відкриття "озонової діри". Топфакти до 30-річчя української антарктичної станції "Академік Вернадський"

Історичний календар. Historical calendar. 10 січня. "Жереб кинуто".

 10 січня 49 року до н.е. - точка неповернення Юлія Цезаря.

Кадр з серіалу «Рим». З сайту NV

10 січня 49 року до н.е. Юлій Цезар всупереч рішенню сенату з одним легіоном  перетнув ріку Рубікон, що слугувала кордоном між власне Італією та провінцією Цизальпійська Галлія, і почав свій похід на Рим. Його виступ проти сенату став початком громадянської війни, в якій загинула Римська республіка. 

Блискучі успіхи Цезаря в Галльській війні, за підсумками якої йому вдалось приєднати до Римської республіки величезні території з населенням у кілька мільйонів чоловік, сприяли його популярності в Римі і зробили достатньо багатим, щоб претендувати на особливу роль у державній політиці. Після загибелі Марка Ліцинія Красса у травні 53 року до н.е. у Сирії триумвірат розпався і Гней Помпей Великий, герой багатьох воєн і надзвичайно популярний у Римі, почав шукати союзників серед сенаторів, настроєних проти Цезаря. 

Серйозний конфлікт між ними почався у 51 році до н.е., коли постало питання продовження консульських повноважень Цезаря. Сенат йому відмовив і Цезар, шукаючи з ним примиренням, відіслав у Рим два легіони свого війська. Проте, через інтриги в сенаті примирення з Помпеєм не здійснилось. 1 січня 49 до н.е. року сенат зажадав від Цезаря розпустити військо, а після відмови, 7 січня для захисту республіки передав диктаторські повноваження Помпею і народним трибунам, оголосивши територію всієї Італії на воєнному положенні. 

Розташування річки Рубікон

   Ці новини дійшли до Цезаря 10 січня 49 року до н.е. У його розпорядженні було 5-тисячне військо, половина якого знаходилась на південному кордоні провінції Цизальпійська Галлія біля ріки Рубікон. Розуміючи, що діяти треба швидко, Цезар виступив перед солдатами із запальною промовою, в якій повідомив про відмову сенату визнавати його законні вимоги. Отримавши повну підтримку війська, Цезар виголосив знамениту фразу «жереб кинуто» і наказав перейти Рубікон.

Також дивись матеріал у цьому блозі: 

Коротко про великих. Юлій Цезар. Могильщик демократії...

Історичний календар. Historical calendar. 9 серпня. Фарсал.

Історичний календар. Historical calendar. 2 серпня. Veni, vidi, vici.

Це цікаво: історія у коротких фактах. Бджоли проти танків.

 Ентомологічна зброя.

 

Ефіопські солдати позують біля захоплених італійських танкеток.
Фото з сайту www.yaplakal.com

    Ентомологічна зброя, в якій для атаки противника використовувалися комахи, вперше була застосована ще в античні часи. 
    А під час війни Італії з Ефіопією (1935-1936 рр.) ефіопські партизани закидали ворожі танки… бджолиними вуликами.

Український хронограф. Ukrainian chronograph. Історичний календар. Historical calendar. 27 червня. "Чорна рада".

 27 червня 1663 року - "Чорна рада" в Ніжині.

Іван Брюховецький на українській марці.

Ліворуч – Чорна рада 1663 року.

    27 червня 1663 року на околиці Ніжина розпочалася козацька рада, на якій гетьманом Лівобережної України було обрано Івана Брюховецького, кандидатуру якого підтримав царський уряд Московії. Хороший оратор і популіст, Брюховецький, видаючи себе за поборника інтересів народу, зумів знайти підтримку козацьких низів, а також міщан і селян («черні», звідси й назва ради), які брали участь у виборах. 

    Спираючись на підтримку черні, яка рішуче виступила проти старшини, та під тиском московських військ Іван Брюховецький здобув перемогу над Сомком. Його опоненти наказний гетьман Яким Сомко і ніжинський полковник Василь Золотаренко невдовзі були заарештовані і страчені як зрадники царя. 

    «Чорна рада» в Ніжині стала подією, що вперше яскраво проілюструвала такий спосіб приходу до влади, який ґрунтується не на об’єднанні суспільства, а навпаки – на протиставленні різних суспільних верств, їх зіткненні й розпалюванні ворожнечі між ними. Внаслідок вибору «свого» гетьмана на Чорній раді було започатковано одночасне існування в українських землях кількох гетьманів. 

Іван Брюховецький.

    Іван Брюховецький відверто проводив промосковську політику, йшов на поступки московському урядові. У 1665 році він – перший з українських гетьманів – поїхав до Москви «побачити пресвітлі очі государя». Він був одним з тих, хто, за словами козацького літописця Самійла Величка, «для срібла й золота не тільки дав би виколоти собі око, але брата й батька свого не пощадив би, не те що вболівати за Україною».

    Варто прочитати:

    «Чорна рада. Хроніка 1663 року» – історичний роман українського письменника Пантелеймона Куліша.

Посилання 1.

Посилання 2 (аудіокнига).

Матеріал на інших сайтах:

1. Чорна рада у Ніжині. 
2. Чорна рада 1663 року та її наслідки.

3. "Чорна рада" 1663 року.

4. У ХVII столітті електорат був озброєним і не зовсім тверезим –історик.

    Також можна переглянути художній фільм "Чорна рада" (мінісеріал). Фільм можна подивитися ТУТ, або знайти в мережі Internet.

Український хронограф. Ukrainian chronograph. Історичний календар. Historical calendar. 25 червня. Синьо-жовтий прапор!

 25 червня 1848 року - вперше піднято синьо-жовтий прапор.

Перший синьо-жовтий прапор над Львовом (з сайту https://afishalviv.net/)

    Цього дня у Львові під час «весни народів», вперше був офіційно піднятий сучасний український синьо-жовтий прапор, який українці Королівства Галичини й Володимирії вивісили над Львівською ратушею як національний прапор. Відтоді синій і жовтий кольори стали ідентифікаторами національної приналежності.

    Саме після цього випадку синьо-жовтий стяг почав набувати усе більшої популярності в українців, а після революції 1905 року його почали використовувати й у Наддніпрянській Україні.

Історичний календар. Historical calendar. 23 червня. Плессі. Початок британського домінування в Індії.

 23 червня 1757 року - битва під Плессі.

    У ході битви під Плессі кілька тисяч солдатів, якими командував Роберт Клайв із британської Ост-Індської компанії, розбили армію, на чолі якої був Сірадж уд-Даула, наваб Бенгалії, і яка набагато перевершувала їх за чисельністю. Війська наваба були посилені французькими солдатами, надісланими до Індії, щоб вигнати звідти англійців.

Вінтажна торгова картка з ілюстрацією битви при Плессі в Бенгалії та портретом Роберта Клайва,
опублікована для реклами Prices Patent Candle Company, приблизно 1900 рік.
(Фото Popperfoto через Getty Images/Getty Images)

    Сірадж уд-Даула був зраджений найближчим оточенням і невдовзі був убитий,  а за вісім років Бенгалія перейшла під британське управління, що стало початком повного завоювання Індії. 

    Таким чином, перемога під Плессі ознаменувала британське завоювання Бенгалії, тому саме з неї прийнято починати відлік британського панування на Індійському субконтиненті, а Клайв, таким чином, забезпечив Британії майже два століття панування у Південній Азії. 

    А от саме протистояння англійців і французів в Індії було східним театром Семирічної війни, названої Черчиллем першою світовою війною в історії.

    Говорять документи: 

    Роберт Клайв описав військові дії під Плессі у звіті, що був відправлений у штаб-квартиру Ост-Індської компанії: 

    «Після полудня противник прибрав свою артилерію і відійшов у свій табір. Ми одразу направили загін у супроводі двох польових гармат, щоб оволодіти водоймою, що була оточена високими насипними берегами, з яких супротивник турбував нас вогнем з кількох гармат, які обслуговували французи. Ми продовжили наступ, щоб захопити ще одну або дві висоти, розташовані поблизу їхнього табору. Противник зробив кілька спроб відвести в тил свої гармати, але всі вони були зірвані вогнем наших польових гпрмат. Їхня численна кіннота виявилася покинутою власними військами, і багато кавалеристів було знищено. Чотири чи п’ять офіцерів найвищого рангу також загинули, через що вся армія впала духом і, опинившись без командирів, прийшла в якийсь безлад. Ми штурмували обидві висоти та один з країв їхнього табору і практично відразу ж взяли їх з мінімальними втратами».

Докладніше дивись ТУТ.

Матеріал на інших сайтах:

1. Битва біля Плессі.

Це цікаво: історія у коротких фактах. Страшне захворювання.

 "Страшне захворювання".

    У Х столітті вікінги добралися до узбережжя сучасної Італії та швидко її завоювали. Але незабаром вони змушені були повернутися додому: їх злякало захворювання шкіри, від якого не було ліків... Це було обгорання на сонці. 

Території розселення вікінгів і їх набігів. З сайту ЦЕЙ ДЕНЬ В ІСТОРІЇ

Історичний календар. Historical calendar. 20 червня. Битва народів.

 20 червня 451 року - битва на Каталаунських полях.

    У битві при Шалоні римська армія Флавія Аеція, на боці якої також були вестготи та алани, завдала поразки військам Аттіли та його союзникам – остготам та гепідам. Деякі історики вважають цю битву одним із переломних моментів світової історії, тому що Західна Європа була врятована від гунів, тоді як інші дослідники стверджують, що жодна зі сторін не здобула перемогу, і що битва закінчилася без явної переваги будь-кого з супротивників. 

    Отже, Битва при Шалоні (битва на Каталаунських полях) часто оцінюється як одна з найважливіших битв світової історії, внаслідок якої Західна Європа була врятована від орд варварів. Вперше з 405 року армія гунів зазнала поразки у великій битві. Однак насправді тоді склалася патова ситуація: Аттіла був живий і готовий відновити свої походи, а Західна Римська імперія могла припинити своє існування і без допомоги гунів. Але навіть у разі перемоги Аттілі довелося б охороняти свої комунікації, що проходили через Мец, Трір та Мозельський коридор до Рейну. Для армії, яка звикла до масштабних походів та рейдів, це було непростим завданням. 

    У той момент Аттіла цілком міг ухвалити рішення відвести війська до центру своїх володінь на Угорській рівнині і об’єднати навколо себе вже завойовані землі, а не займатися захопленням нових територій. Якби йому вдалося це зробити, його імперія, можливо б, досягла могутності Риму та Константинополя. Але Аттіла жив походами і не хотів присвячувати своє життя управлінню васалами. 
    У 452 році він здійснив новий похід, цього разу до Італії. Можливо, він хотів захопити саме Вічне місто, як це зробили вестготи у 410 році. Але у вересні спека, проблеми з продовольством та москіти призвели до того, що у війську Аттіли почався голод та епідемія. Йому довелося відвести своїх воїнів. 
    Жити тоді вождеві гунів залишалося менше ніж рік.

    Говорять документи: 

   Візантійський історик Пріск Панійський входив до складу посольства, відправленого до гунів зі Східної римської імперії. Він розповідає про бенкет і дає один з небагатьох достовірних описів вождя гунів: 

    «У призначений час прийшли ми та посланці західних римлян і стали на порозі кімнати, проти Аттіли. Коли всі розсілися по порядку, виночерпій, підійшов до Аттіли, підніс йому чашу з вином. Аттіла взяв її і привітав того, хто був першим у ряді. Той, кому було надано честь привітання, вставав; йому не було дозволено сісти перш, ніж Аттіла поверне виночерпію чашу, випивши вино, або покуштувавши його. Коли він сідав, то присутні шанували його так: брали чаші і, вітаючи, пили з них вино. Біля столу Аттіли поставлені були столи на трьох, чотирьох або більше гостей, так, щоб кожен міг брати з накладеної на блюдо страви, не виходячи з ряду де сидів. Першим увійшов служитель Аттіли, несучи тарілку, наповнену м’ясом. За ним ті, що прислужували іншим гостям ставили на столи страви та хліб. Для інших варварів і для нас були приготовлені чудові страви, що подавалися на срібних тарілках, а перед Аттілою нічого більше не було, крім м’яса, на дерев’яній тарілці. І в усьому іншому він показував поміркованість. Тим, що бенкетували, підносили чарки золоті і срібні, а його чаша була дерев’яна. Одяг на ньому був також простий, і нічим не відрізнявся, окрім охайності. Ні меч, що висів при ньому, ні шнурки варварського взуття, ні вуздечка його коня не були прикрашені золотом, каміннями, або чимось дорогоцінним, як водиться в інших скіфів». 

Відео дивись ТУТ.

Докладніше дивись ТУТ.

Матеріал на інших сайтах:

1. Битва народів на Каталаунських полях.

Історичний календар. Historical calendar. 16 червня. Форд.

 16 червня 1903 року - Генрі Форд заснував компанію Ford Motor Company.

    Розчарувавшись у Детройтській автомобільній компанії, Форд заснував Ford Motor Company з капіталом у розмірі $28 тис., який зібрали 12 інвесторів. Генрі Форд та мільйонер Олександр Ю. Малкомсон разом володіли 51% акцій та визначали стратегію розвитку компанії, яка швидко стала однією з найбільших та найприбутковіших у світі. 

    Компанія розмістилася в будівлі невеликої фабрики, яка раніше випускала карети. 23 липня 1903 р. FoMoCo продає свій перший автомобіль модель «А» за 850 доларів. У перший рік було продано 1708 автомобілів. 
    Перший автомобіль компанії Model A був доступний небагатьом, проте Ford T, який дебютував у жовтні 1908 року, після переходу до збирання на конвеєрі, до 1925 року коштував уже менш як $300. Model T характеризувалася низькою вартістю ремонту, простотою в керуванні та високою надійністю. Завдяки цим якостям автомобілі стали доступними не лише середньому класу. Прості робітники купували їх, щоб добиратися на роботу та виїжджати із сім'ями за місто у вихідні.

Генрі Форд біля «Ford Model T». 1921 рік.

    Вже першого тижня після запуску кількість замовлень на Model T перевищила 15 тис., а до 1914 року було продано близько 250 тис. автомобілів. 1918 року більш ніж половина американців їздили на цьому авто. Усього за 19 років компанія зібрала понад 15 млн. Model T. 
    У 1999 році на конкурсі «Автомобіль століття» Ford Model T назвали найвпливовішим автомобілем XX століття, а на початок третього тисячоліття модель займала восьму позицію серед найпродаваніших авто всіх часів.

Докладніше про Генрі Форда дивись ТУТ.

(Генрі Форд - «Моє життя та робота»)

Історичний календар. Historical calendar. 29 травня. Падіння Константинополя.

 29 травня 1453 року - падіння Візантії.

29 травня 1453 року падінням Константинополя закінчилась його півторамісячна облога військами османського султана Мехмеда II. Зі смертю імператора Костянтина ХІ Палеолога і втратою столиці Візантійська імперія фактично припинила своє існування. 

Захоплення столиці Візантії турками-османами на чолі з султаном Мехмедом II ознаменувало не тільки остаточне падіння Східної Римської імперії, а й утвердження Османської імперії як провідної військової та політичної сили у Східному Середземномор’ї та на Балканах. 

Картина ХІХ ст. французького художника Жана-Жозефа Бенджаміна-Константа
із зображенням султана Мехмета II, який завоював Константинополь

    Султан Мехмед II оголосив себе новим цезарем, законним спадкоємцем Римської та Візантійської імперій, що претендує на території далеко за межами існуючих меж Османської імперії. У цій якості він був визнаний не лише своїми мусульманськими підданими та васалами, а й грецькими вченими, такими як Георгій Трапезундський, який написав Мехмеду в 1466: «Ніхто не сумнівається, що ви імператор римлян. Той, хто законно володіє столицею імперії, є імператором, а Константинополь – столиця Римської імперії». 

Для турок захоплення Константинополя ознаменувало завершення тривалого становлення їх держави. Взяття Константинополя дало зрозуміти, що нова централізована імперія тепер має не лише практичне, а й сакральне значення. 

У Західній Європі захоплення османами Константинополя викликало глибоке потрясіння. Гуманісти Ренесансу були шоковані тим, що Греція тепер перебувала під турецьким ярмом, як писав майбутній папа Пій II: «Це також друга смерть Гомера та Платона... Тепер Мухаммед панує серед нас. Тепер турок заносить меч над нашими головами».

Говорять документи:

Щоденник Ніколо Барбаро, хірурга, який належав до однієї із патриціанських сімей Венеції. Він був свідком того, як османи захопили Константинополь:
    «Турки, нарешті, досягли площі, що знаходиться за п’ять миль від воріт Св. Романа, де вони прорвалися до міста; коли вони досягли її, відразу ж кілька з них піднялися на вежу, де майоріли прапори Сан-Марко та найсвітлішого імператора, вони скинули прапор Сан-Марко і зняли прапор найсвітлішого імператора, а потім на тій же вежі вони підняли прапор султана. Побачивши, що турки зняли ці два прапори – Сан-Марко та імператора – підняли свій прапор, усі ми, християни, що були в місті, сповнились смутку, бо зрозуміли, що місто захоплене турками. Коли їхній прапор був піднятий і наш спущений, ми побачили, що все місто захоплене, і що немає жодної надії на порятунок від цієї напасті. 

Бої тривали з ранку до полудня, і в цей же час у місті йшла різанина, вбивали всіх; але після цього мешканців почали брати в полон. Голову нашому бальї Джироламо Мінотто відрізали за наказом султана, і це був кінець узяття Константинополя, яке відбулося в рік 1453, 29 травня, у вівторок».

Докладніше дивись ТУТ.

Матеріал на інших сайтах:

1. ПадінняВізантійської імперії.

2. ПадінняКонстантинополя 570 років тому: асиметрична відповідь Колумба і наслідки дляукраїнської історії.

Історія в одному фото. History in one photo.

 Фотоісторія.

Англійська королівська морська піхота під час висадки в бухті Сан-Карлос 21 травня 1982 року. (Фолклендська війна 1982 року) 

Історичний календар. Historical calendar. 10 травня. Бліцкриг 1940 року.

 10 травня 1940 року - початок вторгнення у Францію.

    Німецький наступ розпочався о 4-й годині ранку 10 травня 1940 року авіанальотом на аеродроми Бельгії і ударом сухопутних військ о 4:35 по Люксембургу та о 5:30 по Голландії.     

Німецькі війська у Франції. 1940 р.

    Прорвавши слабкі позиції союзників у районі Арденн, німецькі танкові корпуси почали стрімкий рух до Ла-Маншу, відрізаючи союзне угруповання у Бельгії та Північно-східній Франції. Успішно здійснена німцями стратегія «блискавичної війни» призвела до швидкого падіння Франції.

Говорять документи: 

Репортаж кореспондента британської газети "Таймс", що знаходився в Парижі під час падіння Франції: 

    "Для всіх, хто думає про це, складно пояснити той дивовижний стан душі, який, здається, переважає сьогодні у Франції. Складається враження, що більшість французів сприймає повний крах своєї країни пасивно, що є проявом байдужості. Вони дійсно приголомшені стрімкістю катастрофи, але не демонструють сильної реакції на всеосяжне і несподіване потрясіння. Солдати здебільшого демобілізовані та повертаються додому, у зв’язку з чим складається враження, що катастрофа не така вже й велика. Німецька пропагандистська машина працює саме у цьому напрямі. На північ від Парижа розкинулася пустеля. Такі міста як Аббвіль, Ам’єн, Камбре, Аррас та багато інших сильно зруйновані, хоча в більшості з них храми та собори начебто не пошкоджені. Села кинуті, ферми стоять порожні. Урожай гниє на полях. Перша хвиля німецької армії змела буквально все. Фактично вже протягом одного-двох тижнів ця територія стала мертвою зоною і в прямому, і в переносному значенні, оскільки трупи людей та тварин зустрічаються всюди".

Докладніше дивись ТУТ.

Також можна переглянути художній фільм «Дюнкерк» 

(можна знайти в мережі Інтернет)

Матеріал на інших сайтах:

1. Битва за Францію.

Історичний календар. Historical calendar. 28 квітня. Операція "Вісла".

 28 квітня 1947 року - операція "Вісла".

Найбільшою антиукраїнською акцією, здійсненою польськими властями, була проведена у квітні-травні 1947 р. операція «Вісла». 

Операція «Вісла» – етнічна чистка, здійснена протягом квітня-липня 1947 року за рішенням партійного і державного керівництва СРСР, ПНР та ЧСР. Полягала у примусовій, з використанням військ депортації українців з їхніх етнічних територій, – Лемківщини, Надсяння, Підляшшя і Холмщини, – на території у західній та північній частині польської держави.     О 4-й ранку 28 квітня 1947 року оперативною групою військ «Вісла» розпочалось виселення українців з південно-східних регіонів Польщі на західні та північні території, які раніше входили до складу Німеччини. Операція «Вісла» проводилась під безпосереднім командуванням міністра оборони Польщі маршала Міхала Ролі-Жимерського. 

Прикриваючись необхідністю ліквідації на цих територіях залишків формувань УПА, польське комуністичне керівництво виселило українців з традиційно обжитих ними земель та розселило фактично по всій Польщі. 

Наприкінці 1946 р. на південно-східних територіях Польщі мешкало, за різними даними, 150-200 тис. українців. Для польської влади це означало, що українську проблему не розв’язано. 

У січні 1947 р. військові підрозділи на території південно-східних воєводств одержали наказ скласти списки українських сімей, що їх не переселили в 1944-1946 рр. Було запропоновано план виселення українців і членів змішаних українсько-польських родин на західні землі, приєднані до Польщі за рішенням Потсдамської конференції. На цих землях українці мали асимілюватися з поляками. 

28 квітня 1947 року шість дивізій Війська Польського заблокували українські села, а частини прикордонних військ НКВС і чехословацької прикордонної служби перекрили кордон на сході та півдні Польщі від Бреста до Нового Сончу. Упродовж наступних трьох місяців у західні та північні воєводства з теренів Закерзоння (Надсяння, Лемківщини, Холмщини й Підляшшя) було виселено понад 140 тис. українців. До кінця 1947 р. вивезли ще понад 10 тис. осіб. 

Виселення українців, квітень 1947 року.

    Щоб зібратися, людям давали всього дві-три години. Брати з собою в дорогу дозволяли лише найнеобхідніше. Селян довго тримали в пересильних пунктах. На нових місцях, як правило, переселенцям виділяли найгірші землі. Не лише влада, а й сусіди ставилися до них переважно вороже, називаючи «українськими бандитами». На «нових» місцях переселенцям діставалися залишені, часто понівечені колишніми власниками-німцями господарства. Українців було позбавлено церкви, школи й інших можливостей розвивати власне суспільно-культурне життя. Польська влада переслідувала навіть найменші прояви побутового культивування українських національно-культурних традицій. 

Акція нерідко супроводжувалася насиллям: українські домівки спалювали, старовинні церкви руйнували, представників української інтелігенції та селянства за підозрою у сприянні УПА ув’язнювали у концтаборі в Явожні Сілезького воєводства, створеного спеціально для «підозрілих» українців на території колишнього гітлерівського концтабору «Аушвіц-Біркенау». Тут було ув’язнено майже 4000 осіб. За час функціонування концтабору (травень 1947 р. – січень 1949 р.) загинуло близько 200 в’язнів.

Інфографіка з сайту uinp

На думку українського історика Я. Дашкевича «Акція «Вісла» – єдина депортація середини 20 ст., виконана як помста за національно-визвольну боротьбу із застосуванням колективної відповідальності (кожного українця трактують як націоналіста, співучасника УПА). 

Акція була спадкоємною до довготривалої тенденції польської політики «остаточного розв’язання» українського питання із застосуванням політичної провокації та брутальної сили, щоб довести до етноциду.» 

Говорять документи: 

1. З листівки УПА з приводу виселення українців з українських етнічних земель в Польщі: 

"Смерть тиранії!

Воля людині!

Воля народам!

До українського населення за «лінією Керзона» 

... У нас, в цілій Україні, шаліє далі жорстокий нелюдський терор НКВД, а нас, українців, жителів Лемківщини, Надсяння, Грубешівщини, Холмщини і Підляшшя, намагаються большевицько-польські людоїди вигнати з наших рідних осель. 

Українці! 

Ніхто з нас не сміє на це мовчки погодитися. Не сміємо вгнутися перед чужим терором, але мусимо виступити до рішучої оборони і мусимо своїми ділами доказати перед цілим світом і перед майбутньою історією, що це є насильство, безправство й масовий злочин людоїдства. Не позволимо себе нікому застрашити, стероризувати й вивезти, ми не вівці і не худоба, щоб нас безправно переганяти з місця на місце, виселювати, вивозити, знищувати. На тій землі, в тих хатах і в тих наших рідних селах, прожили наші предки тисячі років. І ми хочеми далі жити в них. У тих наших стареньких церквах і гробах – святі кості наших батьків, які проклянуть тих, що їх зрадять і покинуть... 

Лютий 1946 р. 

Українські повстанці". 

Депортації. Західні землі України кінця 30-х – початку 50-х рр. Документи, матеріали, спогади. У 3-х т. – Т. 2. – 1946-1947рр. – Львів, 1998. – С. 57-58.

2. Зі спогадів Хелени і Шимона Бвоншчаки, нар. обоє у с. Чертижному: 

«...Ми мали декілька зупинок у великих містах: Горлиці, Явожно і Вроцлаві. Найбільше ми побоювалися зупинки в Освенцимі, ми думали, що нас везуть до концтабору. Через деякий час, однак, ми рушили далі. Найгіршою була зупинка у Явожно. Дійшло там до великої трагедії. З потягу було забрано на допит багато чоловіків і священиків у зв’язку з нашою уявною співпрацею з УПА. Ми боялися, що вже ніколи не побачимо наших близьких, що будуть убиті – так справді нізащо. Найгірше було те, що ми нічого не могли зробити. Кожен добре знав, якщо піднімемо бунт, то теж потрапимо на допит. Панувала тиша, спричинена смутком, печаллю, жахом і безпомічністю. Навіть не мали надії, що ще їх колись побачимо, бо Явожно відоме своєю жорстокістю, побиттями і тортурами». 

3. Зі спогадів Ярослава Вайди (1936 р. н.), уродженця села Терка (колишнього Львівського повіту): 

«28 квітня із самого ранку жовніри польського війська оточили наше село і дали людям лишень дві години на пакування господарського реманенту, своїх речей та худоби. Це стосувалося українців, що проживали в селі. У цьому хаосі, наповненому криками та плачем, люди не могли одразу збагнути, що ж насправді відбувається, та й, зрештою, і не знали, куди і для чого їх будуть вивозити. Після відведеного часу колона людей у супроводі військових вирушила до пункту збору. Хто на возі, а більшість – пішки за возами, на яких було усе, що вдалось прихопити. Збір був у містечку Лукавиця, що майже за 25 кілометрів від Терки. У перший день, як тільки ми прибули з Терки до Лукавиці, – всіх, кого підозрювали у співпраці з УПА, в тому числі нашого батька, відокремили від інших і забрали до концтабору в Явожні. Ми думали, що вже ніколи не побачимо його. Нас залишилося троє братів-сиріт. Ми їхали з Лукавиці на нове місце призначення щонайменше два тижні. Прибули на північний захід Польщі до Старгарда Щецінського. Звідти нас вантажівками завезли до Сухані, що близько 20 км на схід від Старгарда. Там ми побачили чималий гурт поляків, що вибирали собі з новоприбулих дармову робочу силу. Мене, старшого брата Романа та молодшого Юліана також розібрали господарі для праці і проживання. Ми працювали в різних господарів зранку до вечора і не мали змоги навіть бачитися. Зустрілись аж восени, коли пішли до школи. Я в хліві викидав гній, пас худобу, словом, що мені казали, те й мусив робити. Не можу нарікати, бо господарі добре ставилися до мене – не кричали, не били. Ми втрьох з братами ходили до школи до січня 1948 р., коли батька випустили з концтабору. Він нас усіх позбирав, і ми мешкали у селі Жуково, у напіврозваленій хаті разом з коровою. Вона в одній кімнаті, а ми в другій. Повертатися після виселення до рідних місць не можна було. За це саджали до в’язниці або відсилали до концентраційного табору до Явожна».

Матеріал на інших сайтах:

1. Акція “Вісла”. 1947 рік (28 квітня - 29 липня).

2. Операція "Вісла": геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка?

3. Оцифровано документи про операцію "Вісла". СКАНИ.

4. 75 років акції «Вісла».

5. Операція «Вісла»: як «остаточно вирішили українське питання» у Польщі.

6. Операція «Вісла»: опубліковано ексклюзивні документи про масову депортацію українців комуністами Польщі.

7. Операція «Вісла».

Відео дивись ТУТ.