Історичний календар. Historical calendar. 16 липня. ІІ Універсал Української Центральної Ради.

16 липня 1917 року - проголошено ІІ Універсал.

Текст ІІ Універсалу. Фото з сайту Цей день в історії

    "Громадяни землі Української! 

    Представники Тимчасового уряду повідомили нас про ті певні заходи, яких Тимчасовий уряд має вжити в справі управління на Україні до остаточного зібрання. Тимчасовий уряд, стоячи на сторожі завойованої революційним народом волі, визнаючи за кожним народом право на самоозначення і відносячи остаточне встановлення форми його до остаточного зібрання, простягає руку представникам української демократії – Центральній Раді, і закликає в згоді з ним творити нове життя України на добро всієї революційної Росії… 

    Вважаючи, що утворення краєвого органу Временного правительства на Україні забезпечує бажане наближення управління краєм до потреб місцевої людності в можливих до Учредительного зібрання межах, і визнаючи, що доля всіх народів Росії міцно зв'язана з загальними здобутками революції, ми рішуче ставимось проти замірів самовільного здійснення автономії України до Всеросійського Учредительного зібрання…"

(З ІІ Універсалу Української Центральної Ради) 

 

Остання сторінка ІІ Універсалу з підписами.

    16 липня 1917 року (3 липня 1917 р. за Юліанським календарем) на відкритому засіданні Центральної Ради Володимир Винниченко урочисто виголосив ІІ Універсал, у якому фіксувалися домовленості між Українською Центральною Радою та Тимчасовим урядом Росії про визнання Петроградом Генерального секретаріату Центральної Ради органом "найвищої крайової влади Временного правительства на Україні". По суті це означало визнання права України на автономію. Натомість УЦР брала на себе зобов'язання утриматися від "самовільного здійснення автономії України до Всеросійського Учредительного зібрання". 

    Тимчасовий уряд, консервативні кола Росії засудили Перший універсал Центральної Ради і навіть оголосили його проявом "сепаратизму", "злочином" і "німецькою інтригою". Есеро-меншовицькі "Известия Харьковского Совета рабочих и солдатских депутатов" вважали рішення Центральної Ради про автономію України "безглуздим вчинком". 

    Але, незважаючи на негативне ставлення до національного руху, Тимчасовий уряд змушений був шукати угоди з Центральною Радою. Його дії сковувала політична криза. Посилив громадське незадоволення і невдалий червневий наступ на Південно-Західному фронті. В умовах наростання загальної нестабільності уряд прагнув домогтися від Центральної Ради мінімальних поступок. 29 червня до Києва прибула делегація міністрів Тимчасового уряду у складі І. Церетелі, М. Некрасова, О. Керенського і М. Терещенка, які після напружених переговорів зобов'язалися забезпечити схвалення урядом Генерального Секретаріату як "найвищого крайового органу управління на Україні". Склад Секретаріату затверджувався урядом, а Центральна Рада поповнювалася представниками національних меншин в Україні, зокрема російськими кадетами, меншовиками, есерами. Центральна Рада також зобов'язувалася відмовитися від самочинного введення автономії і погоджувалася чекати затвердження автономного устрою України Всеросійськими Установчими зборами. 

    Підсумки компромісу були викладені в документі, що його Центральна Рада оформила як Другий універсал. ІІ Універсал закріпив компроміс взаємовідносин між Українською Центральною Радою і Тимчасовим урядом на перехідний період до створення автономії України. ІІ Універсал спричинив нову урядову кризу в Росії, а в Україні проти нього виступили самостійники на чолі з Миколою Міхновським. 

    II Універсал був неоднозначно сприйнятий українцями. Чимало з них розцінили його як зраду, назвавши "другим Переяславом".

 

Матеріал на інших сайтах:

 

1. Універсал Української Центральної Ради (II).

2. II Універсал Центральної Ради.

 

Також дивись матеріал у цьому блозі:

Історичний календар. Historical calendar. 23 червня. І Універсал Української Центральної Ради.

 

Історичний календар. Historical calendar. 23 червня. І Універсал Української Центральної Ради.

 23 червня 1917 року - прийнято І Універсал.

Офіційний текст І Універсалу. Фото з сайту Цей день в історії

"Народе Український! Народе селян, робітників, трудящого люду!

Волею своєю ти поставив нас, Українську Центральну Раду, на сторожі прав і вольностей Української Землі.

Найкращі сини твої, виборні люде від сел, від фабрик, від салдацьких казарм, од усіх громад і товариств українських вибрали нас, Українську Центральну Раду, і наказали нам стояти й боротися за ті права і вольности.

Твої, народе, виборні люде заявили свою волю так:

Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою Російською, хай народ український на свої землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сойм). Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські Збори."

(З І Універсалу Української Центральної Ради)

 

Проголошення І Універсалу. Фото з сайту Цей день в історії

    Центральна Рада 10 червня 1917 р. (за Юліанським календарем) схвалила й урочисто проголосила на ІІ Всеукраїнському Військовому з’їзді Універсал «До українського народу на Україні й поза Україною сущого», названий пізніше Першим універсалом. Універсал проголошував автономію України й закликав народ до організації нового політичного ладу в Україні. 

   «Уся свідома й напівсвідома Україна за тих днів стала на коліна й молитовно, в захваті визволення, в запалі смілості, в високій, піднесеній готовності до боротьби, до творчості заспівала «Ще не вмерли України, і слава, і воля». - так характеризував реакцію народу на проголошення Універсалу Володимир Винниченко.

 

Матеріал на інших сайтах:

 

1. 1917 - прийняття Першого Універсалу Української Центральної Ради.

2. Як не проголосили незалежність. Перший Універсал у деталях.

3. Повний текст Універсалів дивись ТУТ. 

 

Також дивись матеріал у цьому блозі: 

Історичний календар. Historical calendar. 16 липня. ІІ Універсал Української Центральної Ради.

Історичний календар. Historical calendar. 26 серпня. Декларація прав людини.

26 серпня 1789 року - прийнято Декларацію прав людини і громадянина.

Декларація прав людини і громадянина.

Картина Ж. ле Барб'є. Ілюстрація з ВікіпедіЯ

  Ще 4 серпня 1789 року у Франції було оголошено про ліквідацію феодальних порядків і скасування найдавніших сеньйоральних прав і привілеїв.

  Подальше піднесення революційного руху зумовило складання Декларації прав людини і громадянина.

  26 серпня 1789 року Установчі збори, за пропозицією маркіза Марі Жозефа Лафайєта, прийняли "Декларацію прав людини і громадянина". Це був важливий документ, в основі якого були ідеї французьких просвітників про природні, невід’ємні права людини.

Жильбер Лафаєт

  Обґрунтовуючи невід’ємність прав кожної людини, що даровані їй самою природою, скасовуючи станові привілеї, Декларація стверджувала: "Люди народжуються вільними і рівними в правах". Документ проголошував суверенітет нації, загальне братерство, свободу й рівність усіх людей. Отож, відповідно до "Декларації", священними стали право власності, свобода слова, совісті, право на опір гнобленню - усе те, що донині не втратило цінності.

  Таким чином, прийняття "Декларації прав людини та громадянина" за "Декларацією незалежності" США, що була проголошена у 1776 р., втілювало ідеї Просвітництва, юридично закріплювало невід’ємність прав кожної людини, скасовувало станові привілеї, утверджувало рівність прав людей від народження, визнавало народ джерелом влади та верховенство закону, недоторканність приватної власності.

Говорять документи:

   Із "Декларації  прав  людини  і  громадянина":

"Представники  французького  народу...  прийняли  рішення  викласти  в  цій  урочистій  декларації  природні,  невід’ємні  й  священні  права  людини...

I. Люди  народжуються  і  залишаються  вільними  і  рівними  в  правах...

II. Метою  кожного  державного  союзу  є  забезпечення  природних  і  невід’ємних  прав  людини.  Такими  є  свобода,  власність,  безпека  та  опір  гнобленню.

III. Джерело  всієї  верховної  влади  завжди  перебуває  в  нації...

IV. Свобода  полягає  в  праві  робити  все,  що  не  шкодить  іншому...

V. Закон  може  забороняти  лише  дії,  шкідливі  для  суспільства.  Усе,  що  не  заборонено  законом,  дозволено...     

VI. Закон  є  виразом  загальної  волі.  Усі  громадяни  мають  право  особисто  або  через  представників  брати  участь  у  виданні  законів.  Закон  має  бути  рівним  для  всіх.    

VII. Ніхто  не  може  бути  обвинувачений,  затриманий  або заарештований  інакше,  ніж  у  випадках,  визначених  законом...

IX. ...Людина  вважається  невинною  доти,  доки  її  не  оголосять  винною...

X. Ніхто  не  має  відчувати  утисків  у  висловлюванні  власних  думок...   

XVI. Оскільки  власність  є  непорушним  і  священним  правом,  то  ніхто  не  може  бути  позбавлений її інакше, ніж у випадку встановленої законом незаперечної суспільної необхідності…"

  Із виступу Майля під час дебатів про "Декларацію прав людини і громадянина":

"Дехто стверджує, що Декларація - не закон, а лише проголошення принципів. Якщо це не закон, то вона позбавлена сенсу, оскільки з декларованими нею принципами ми завжди можемо ознайомитись у працях філософів. Але таке знайомство не так шкідливе, як їхнє юридичне закріплення у преамбулі до конституції, бо наслідком таких дій може бути громадянський конфлікт".