Історичний пантеон. Historical pantheon. Забуті володарки.

Королеви, що зникли в темряві.

Хатшепсут

   

Жіноча статуя Хатшепсут

    Хатшепсут була однією з небагатьох жінок, кому судилося посісти трон Стародавній Єгипет не як дружині володаря, а як самій володарці. Спершу вона стала регенткою при своєму юному пасинку, та з плином часу її влада зросла настільки, що вона взяла до рук усі царські повноваження й постала перед народом як повноправний фараон.
    Щоб утвердити своє право на престол, Хатшепсут прийняла традиційні титули правителів Єгипту, носила урочистий царський одяг і навіть символічну бороду фараона - знак священної влади. 
    Її правління стало добою миру, достатку та розквіту. Вона розширила торгівельні шляхи, відкрила нові джерела багатства для країни та спорудила ряд визначних храмів. Найвеличнішою пам’яткою її епохи став храмовий комплекс у Дейр-ель-Бахрі - витончений кам’яний шедевр, що й нині здіймається серед скель, мов застигла пісня слави.
    Та після смерті володарки її ім’я намагалися стерти з пам’яті нащадків: статуї і зображення нищили, написи змінювали. І все ж час виявився сильнішим за людську заздрість. Хатшепсут повернулася з мороку століть як одна з найвидатніших правительок давнього світу.

Маргарита Анжуйська

    Маргарита Анжуйська у 1445 році стала дружиною Генріха VI і зійшла на англійський престол у тривожну добу, коли над короною вже збиралися хмари політичної смути. Король, слабкий духом і нездатний твердо втримати владу, дедалі частіше поступався обставинам, і тоді Маргарита вийшла з тіні, аби захистити права свого чоловіка та майбутнє їхнього сина.

Маргарита Анжуйська
(історичний фентезійний портрет), XIX ст.

Наділена гострим розумом, непохитною волею та рідкісною мужністю, вона перетворилася не лише на королеву, а й на справжнього провідника своєї династії. У роки Війна Троянд Маргарита стала серцем і мечем дому Ланкастерів, очоливши боротьбу проти могутнього роду Йорків. 

Вона вела перемови, збирала союзників, надихала воїнів і не боялася ступати туди, де вагалися чоловіки. Для своїх прихильників вона була символом стійкості й законної влади, для ворогів - грізною суперницею, чиє ім’я викликало тривогу. Так Маргарита Анжуйська увійшла в історію як одна з найсильніших і найвпливовіших жінок епохи середньовічної Англії.

Ранавалуна I

        Ранавалуна I правила Мадагаскаром з 1828 по 1861 рік - у добу, коли європейські імперії дедалі ширше простягали руки до далеких земель і морських шляхів. Вона зійшла на престол у час великих випробувань і зробила головною метою свого царювання збереження незалежності власного королівства. 

Ранавалуна I

Непохитна у своїй волі та сувора у рішеннях, Ранавалуна рішуче противилася зростанню чужоземного впливу. За її наказом діяльність іноземних місіонерів і торговців була обмежена. Для одних вона стала символом незламності, для інших - володаркою жорсткого характеру, чиї методи викликали суперечки. 

Та попри всі суперечливі оцінки, саме її твердість дозволила острову уникнути колоніального поневолення за час її життя. В епоху, коли багато держав втрачали свободу під натиском могутніх імперій, Ранавалуна І зуміла зберегти суверенітет своєї землі. 

Тому в історичній пам’яті Мадагаскара вона залишилася однією з найсильніших і найвпливовіших постатей - володаркою, яка поставила свободу держави понад усе.

ЦІКАВЕ: Існує легенда, що Ранавалуна страчувала своїх наближених, якщо вони являлись до неї уві сні без попередження.

(Продовження. Початок див. у дописі від 11 квітня 2026 р.,
від 12 квітня 2026 р.)

Історичний пантеон. Historical pantheon. Забуті володарки.

Королеви, що зникли в темряві.

Імператриця Феодора

        Феодора увійшла в історію як одна з найвпливовіших і найсильніших жінок Візантійської імперії. Її шлях до вершини влади був незвичайним: будучи за народженням низького походження, вона зуміла піднятися до імператорського престолу, ставши дружиною Юстиніана I у 525 році н. е. 

Імператриця Феодора. Фрагмент мозаїки в базиліці Сан-Вітале,
VI століття (Равенна, Італія)

Та справжня велич Феодори проявилася не лише в її титулі, а в її розумі, силі характеру й політичній далекоглядності. Вона була не просто імператрицею, а найближчою радницею Юстиніана, його опорою у найскладніші моменти правління. 

Особливо яскраво її рішучість виявилася під час повстання Ніка, коли столицю охопили заворушення, і імператор вагався між втечею та боротьбою. Саме Феодора знайшла слова, що змінили хід історії: вона переконала Юстиніана залишитися і боротися, чим урятувала його владу та стабільність імперії. 

Водночас вона проявляла турботу про суспільство, підтримуючи закони, спрямовані на захист і розширення прав жінок. Її діяльність залишила глибокий слід у візантійській історії, зробивши Феодору символом сили, мудрості й незламної волі.

Імператриця Матильда

Імператриця Матильда – одна з найяскравіших і водночас трагічних постатей англійської історії XII століття. Вона була донькою Генріха I Боклерка і після смерті свого брата була проголошена законною спадкоємицею англійського престолу. Здавалося, доля вже визначила її шлях до корони, проте після смерті батька у 1135 році владу несподівано захопив її двоюрідний брат Стефан Блуаський. 

Імператриця Матильда

Це стало початком тривалого і виснажливого протистояння, відомого як громадянська війна 1135-1154 рр., що занурила Англію в хаос і розбрат майже на два десятиліття. Матильда проявила неабияку силу волі та політичну рішучість: вона боролася за своє право на трон, здобувала перемоги й зазнавала поразок, але не відступала. 

Хоча їй так і не судилося бути коронованою королевою, вона здобула титул «Леді Англії» (лат. Domina Anglorum; англ. Lady of the English) – символ її влади та амбіцій. Її боротьба не була марною: саме вона підготувала ґрунт для майбутнього тріумфу її сина – Генріха II Плантагенета, який згодом став королем і започаткував нову королівську династію в історії Англії. 

Так, Імператриця Матильда не носила корони, але її сила духу, наполегливість і віра у своє право залишили глибокий слід в історії, довівши, що інколи перемога вимірюється не титулом, а спадщиною, яку залишаєш після себе.

Ізабелла Французька (королева Англії)

Ізабелла Французька увійшла в історію як одна з найяскравіших і найсуперечливіших постатей середньовічної Європи. Вона була дочкою французького короля Філіпа IV Красивого і його дружини Жанни І Наваррської. Сестра останніх королів із династії Капетингів. Ставши дружиною Едуард II, вона піднялася на англійський престол на початку XIV століття, але її шлюб виявився далеким від гармонії. 

Ізабелла Французька, XIV ст.

З часом невдоволення правлінням короля, його політикою та оточенням переросло у відкритий конфлікт. Рішуча й амбітна, Ізабелла не змирилася з роллю мовчазної королеви. Вона вступила в союз із противниками короля і в 1326 році наважилася на сміливий крок – вторгнення до Англії. 

Цей виступ став переломним: Едуард II був змушений зректися престолу, а сама Ізабелла здобула грізне прізвисько «Французька вовчиця» – символ її сили, рішучості та безкомпромісності. 

Після повалення чоловіка вона взяла владу у свої руки, правлячи як регентша від імені свого сина Едуард III. У цей період Ізабелла проявила себе не лише як бунтівниця, а й як вправна політикиня, здатна керувати державою у часи випробувань.

(Продовження. 

Початок див. у дописі від 11 квітня 2026 р.)

Історичний пантеон. Historical pantheon. Забуті володарки.

 Королеви, що зникли в темряві.

Історія пам’ятає імена великих королев – Єлизавети, Катерини, Клеопатри – тих, чиї постаті сяють крізь століття. Та поруч із ними жили інші – не менш могутні, не менш сміливі, але мовчки стерті з пам’яті світу. 

Вони тримали у руках не лише корони, а й долі народів: вели війни, здобували перемоги, ламали усталені закони й творили нові. Їхня сила лякала, їхня воля дратувала, їхня велич ставала загрозою. І тому їх позбавляли тронів, замикали в холодних монастирях або ж прирікали на смерть – разом із їхніми історіями. 

Час поглинув їхні імена, але не стер їхнього сліду. 

Тож згадаємо їх – тих, чиї голоси колись змусили світ змінитися, і віддамо їм належну шану, повернувши хоча б крихту тієї слави, яку в них відібрали.

Артемісія І Карійська

Артемісія І була царицею давньогрецького міста Галікарнас і флотоводцем Перської імперії. Вона воювала під командуванням перського царя Ксеркса I під час греко-перських війн і брала участь у битві при Саламіні в 480 році до нашої ери. До речі, вона не радила атакувати грецький флот за тих обставин. Проте Ксеркс не прислухався до її думки. Утім, у самій битві Артемісія вправно керувала флотом й зуміла зберегти свої морські сили від знищення. 

Артемісія в битві при Саламіні

Після цього вага Артемісії I при перському дворі виросла. Ксеркс навіть доручив опікуватися їй своїми дітьми у м. Ефесі, а пізніше прийняв її пораду залишити Грецію. 

Імовірно, останні роки життя Артемісія I провела у спокої і спочила у м. Галікарнас. 

Її лідерські якості зробили її однією з небагатьох жінок-полководців, про яких писали, згадуючи стародавні війни. Стародавні історики, зокрема Геродот, вихваляли її мужність і майстерність, і навіть її вороги, як повідомляється, захоплювалися її здібностями.

Разія Султана

Разія ад-Дін

    Разія Султана стала першою і єдиною жінкою, яка правила Делійським султанатом (середньовічної ісламської імперії в Індії) у 1236 році. Вона прийняла титул султанки замість султана, особисто очолювала свої війська та з’являлася на публіці не в жіночому, а у чоловічому одязі.  Разія була єдиною жінкою, яка обіймала престол Делі. Вона правила протягом 3,5 років. Історики описують її як велику, проникливу правительку, справедливу, благодійну покровительку вчених, що творить правосуддя, дбає про своїх підданих, має військовий талант і наділену всіма чудовими якостями і властивостями, необхідними правителю.

Незважаючи на її здібності, багато хто чинив їй опір просто тому, що вона була жінкою. Зрештою її змусили зректися влади, але вона залишається однією з найвидатніших правительок в історії середньовічної Індії.

Христина І

Христина Шведська стала королевою в 1632 році у віці лише шести років після смерті батька. Вона виросла однією з найосвіченіших монархів свого часу, а її двір став центром інтелектуального життя Європи. 

Королева Христина

Будучи королевою, Христина відчувала себе понад бар’єрами в суспільних справах, навіть в особистому житті. Воліла розкоші, слави, святкового способу життя. Королівський двір дивував балами, святами, розвагами. Біля молодої королеви крутилися фаворити, здебільшого іноземці, з якими Христина почувала себе впевненіше. Але вона охоче спілкувалася з видатними людьми того часу, серед яких, зокрема, були Гуґо Ґроцій, Рене Декарт, Блез Паскаль. Христина листувалася з кардиналом Джуліо Мазаріні, який тоді фактично правив Францією. 

Захоплювалася танцями, охоче їздила верхи, переодягалася в чоловічі костюми. 

Христина шокувала Європу, коли зреклася шведського престолу в 1654 році. Пізніше вона переїхала до Риму, перейшла з протестантизму в католицизм і стала покровителькою вчених, художників і музикантів.

Історичний календар. Historical calendar. 23 червня. Плессі. Початок британського домінування в Індії.

 23 червня 1757 року - битва під Плессі.

    У ході битви під Плессі кілька тисяч солдатів, якими командував Роберт Клайв із британської Ост-Індської компанії, розбили армію, на чолі якої був Сірадж уд-Даула, наваб Бенгалії, і яка набагато перевершувала їх за чисельністю. Війська наваба були посилені французькими солдатами, надісланими до Індії, щоб вигнати звідти англійців.

Вінтажна торгова картка з ілюстрацією битви при Плессі в Бенгалії та портретом Роберта Клайва,
опублікована для реклами Prices Patent Candle Company, приблизно 1900 рік.
(Фото Popperfoto через Getty Images/Getty Images)

    Сірадж уд-Даула був зраджений найближчим оточенням і невдовзі був убитий,  а за вісім років Бенгалія перейшла під британське управління, що стало початком повного завоювання Індії. 

    Таким чином, перемога під Плессі ознаменувала британське завоювання Бенгалії, тому саме з неї прийнято починати відлік британського панування на Індійському субконтиненті, а Клайв, таким чином, забезпечив Британії майже два століття панування у Південній Азії. 

    А от саме протистояння англійців і французів в Індії було східним театром Семирічної війни, названої Черчиллем першою світовою війною в історії.

    Говорять документи: 

    Роберт Клайв описав військові дії під Плессі у звіті, що був відправлений у штаб-квартиру Ост-Індської компанії: 

    «Після полудня противник прибрав свою артилерію і відійшов у свій табір. Ми одразу направили загін у супроводі двох польових гармат, щоб оволодіти водоймою, що була оточена високими насипними берегами, з яких супротивник турбував нас вогнем з кількох гармат, які обслуговували французи. Ми продовжили наступ, щоб захопити ще одну або дві висоти, розташовані поблизу їхнього табору. Противник зробив кілька спроб відвести в тил свої гармати, але всі вони були зірвані вогнем наших польових гпрмат. Їхня численна кіннота виявилася покинутою власними військами, і багато кавалеристів було знищено. Чотири чи п’ять офіцерів найвищого рангу також загинули, через що вся армія впала духом і, опинившись без командирів, прийшла в якийсь безлад. Ми штурмували обидві висоти та один з країв їхнього табору і практично відразу ж взяли їх з мінімальними втратами».

Докладніше дивись ТУТ.

Матеріал на інших сайтах:

1. Битва біля Плессі.

Історичний календар. Historical calendar. 20 червня. Битва народів.

 20 червня 451 року - битва на Каталаунських полях.

    У битві при Шалоні римська армія Флавія Аеція, на боці якої також були вестготи та алани, завдала поразки військам Аттіли та його союзникам – остготам та гепідам. Деякі історики вважають цю битву одним із переломних моментів світової історії, тому що Західна Європа була врятована від гунів, тоді як інші дослідники стверджують, що жодна зі сторін не здобула перемогу, і що битва закінчилася без явної переваги будь-кого з супротивників. 

    Отже, Битва при Шалоні (битва на Каталаунських полях) часто оцінюється як одна з найважливіших битв світової історії, внаслідок якої Західна Європа була врятована від орд варварів. Вперше з 405 року армія гунів зазнала поразки у великій битві. Однак насправді тоді склалася патова ситуація: Аттіла був живий і готовий відновити свої походи, а Західна Римська імперія могла припинити своє існування і без допомоги гунів. Але навіть у разі перемоги Аттілі довелося б охороняти свої комунікації, що проходили через Мец, Трір та Мозельський коридор до Рейну. Для армії, яка звикла до масштабних походів та рейдів, це було непростим завданням. 

    У той момент Аттіла цілком міг ухвалити рішення відвести війська до центру своїх володінь на Угорській рівнині і об’єднати навколо себе вже завойовані землі, а не займатися захопленням нових територій. Якби йому вдалося це зробити, його імперія, можливо б, досягла могутності Риму та Константинополя. Але Аттіла жив походами і не хотів присвячувати своє життя управлінню васалами. 
    У 452 році він здійснив новий похід, цього разу до Італії. Можливо, він хотів захопити саме Вічне місто, як це зробили вестготи у 410 році. Але у вересні спека, проблеми з продовольством та москіти призвели до того, що у війську Аттіли почався голод та епідемія. Йому довелося відвести своїх воїнів. 
    Жити тоді вождеві гунів залишалося менше ніж рік.

    Говорять документи: 

   Візантійський історик Пріск Панійський входив до складу посольства, відправленого до гунів зі Східної римської імперії. Він розповідає про бенкет і дає один з небагатьох достовірних описів вождя гунів: 

    «У призначений час прийшли ми та посланці західних римлян і стали на порозі кімнати, проти Аттіли. Коли всі розсілися по порядку, виночерпій, підійшов до Аттіли, підніс йому чашу з вином. Аттіла взяв її і привітав того, хто був першим у ряді. Той, кому було надано честь привітання, вставав; йому не було дозволено сісти перш, ніж Аттіла поверне виночерпію чашу, випивши вино, або покуштувавши його. Коли він сідав, то присутні шанували його так: брали чаші і, вітаючи, пили з них вино. Біля столу Аттіли поставлені були столи на трьох, чотирьох або більше гостей, так, щоб кожен міг брати з накладеної на блюдо страви, не виходячи з ряду де сидів. Першим увійшов служитель Аттіли, несучи тарілку, наповнену м’ясом. За ним ті, що прислужували іншим гостям ставили на столи страви та хліб. Для інших варварів і для нас були приготовлені чудові страви, що подавалися на срібних тарілках, а перед Аттілою нічого більше не було, крім м’яса, на дерев’яній тарілці. І в усьому іншому він показував поміркованість. Тим, що бенкетували, підносили чарки золоті і срібні, а його чаша була дерев’яна. Одяг на ньому був також простий, і нічим не відрізнявся, окрім охайності. Ні меч, що висів при ньому, ні шнурки варварського взуття, ні вуздечка його коня не були прикрашені золотом, каміннями, або чимось дорогоцінним, як водиться в інших скіфів». 

Відео дивись ТУТ.

Докладніше дивись ТУТ.

Матеріал на інших сайтах:

1. Битва народів на Каталаунських полях.

Історичний календар. Historical calendar. 29 травня. Падіння Константинополя.

 29 травня 1453 року - падіння Візантії.

29 травня 1453 року падінням Константинополя закінчилась його півторамісячна облога військами османського султана Мехмеда II. Зі смертю імператора Костянтина ХІ Палеолога і втратою столиці Візантійська імперія фактично припинила своє існування. 

Захоплення столиці Візантії турками-османами на чолі з султаном Мехмедом II ознаменувало не тільки остаточне падіння Східної Римської імперії, а й утвердження Османської імперії як провідної військової та політичної сили у Східному Середземномор’ї та на Балканах. 

Картина ХІХ ст. французького художника Жана-Жозефа Бенджаміна-Константа
із зображенням султана Мехмета II, який завоював Константинополь

    Султан Мехмед II оголосив себе новим цезарем, законним спадкоємцем Римської та Візантійської імперій, що претендує на території далеко за межами існуючих меж Османської імперії. У цій якості він був визнаний не лише своїми мусульманськими підданими та васалами, а й грецькими вченими, такими як Георгій Трапезундський, який написав Мехмеду в 1466: «Ніхто не сумнівається, що ви імператор римлян. Той, хто законно володіє столицею імперії, є імператором, а Константинополь – столиця Римської імперії». 

Для турок захоплення Константинополя ознаменувало завершення тривалого становлення їх держави. Взяття Константинополя дало зрозуміти, що нова централізована імперія тепер має не лише практичне, а й сакральне значення. 

У Західній Європі захоплення османами Константинополя викликало глибоке потрясіння. Гуманісти Ренесансу були шоковані тим, що Греція тепер перебувала під турецьким ярмом, як писав майбутній папа Пій II: «Це також друга смерть Гомера та Платона... Тепер Мухаммед панує серед нас. Тепер турок заносить меч над нашими головами».

Говорять документи:

Щоденник Ніколо Барбаро, хірурга, який належав до однієї із патриціанських сімей Венеції. Він був свідком того, як османи захопили Константинополь:
    «Турки, нарешті, досягли площі, що знаходиться за п’ять миль від воріт Св. Романа, де вони прорвалися до міста; коли вони досягли її, відразу ж кілька з них піднялися на вежу, де майоріли прапори Сан-Марко та найсвітлішого імператора, вони скинули прапор Сан-Марко і зняли прапор найсвітлішого імператора, а потім на тій же вежі вони підняли прапор султана. Побачивши, що турки зняли ці два прапори – Сан-Марко та імператора – підняли свій прапор, усі ми, християни, що були в місті, сповнились смутку, бо зрозуміли, що місто захоплене турками. Коли їхній прапор був піднятий і наш спущений, ми побачили, що все місто захоплене, і що немає жодної надії на порятунок від цієї напасті. 

Бої тривали з ранку до полудня, і в цей же час у місті йшла різанина, вбивали всіх; але після цього мешканців почали брати в полон. Голову нашому бальї Джироламо Мінотто відрізали за наказом султана, і це був кінець узяття Константинополя, яке відбулося в рік 1453, 29 травня, у вівторок».

Докладніше дивись ТУТ.

Матеріал на інших сайтах:

1. ПадінняВізантійської імперії.

2. ПадінняКонстантинополя 570 років тому: асиметрична відповідь Колумба і наслідки дляукраїнської історії.

Історія в одному фото. History in one photo.

 Фотоісторія.

Англійська королівська морська піхота під час висадки в бухті Сан-Карлос 21 травня 1982 року. (Фолклендська війна 1982 року) 

Історичний календар. Historical calendar. 10 травня. Бліцкриг 1940 року.

 10 травня 1940 року - початок вторгнення у Францію.

    Німецький наступ розпочався о 4-й годині ранку 10 травня 1940 року авіанальотом на аеродроми Бельгії і ударом сухопутних військ о 4:35 по Люксембургу та о 5:30 по Голландії.     

Німецькі війська у Франції. 1940 р.

    Прорвавши слабкі позиції союзників у районі Арденн, німецькі танкові корпуси почали стрімкий рух до Ла-Маншу, відрізаючи союзне угруповання у Бельгії та Північно-східній Франції. Успішно здійснена німцями стратегія «блискавичної війни» призвела до швидкого падіння Франції.

Говорять документи: 

Репортаж кореспондента британської газети "Таймс", що знаходився в Парижі під час падіння Франції: 

    "Для всіх, хто думає про це, складно пояснити той дивовижний стан душі, який, здається, переважає сьогодні у Франції. Складається враження, що більшість французів сприймає повний крах своєї країни пасивно, що є проявом байдужості. Вони дійсно приголомшені стрімкістю катастрофи, але не демонструють сильної реакції на всеосяжне і несподіване потрясіння. Солдати здебільшого демобілізовані та повертаються додому, у зв’язку з чим складається враження, що катастрофа не така вже й велика. Німецька пропагандистська машина працює саме у цьому напрямі. На північ від Парижа розкинулася пустеля. Такі міста як Аббвіль, Ам’єн, Камбре, Аррас та багато інших сильно зруйновані, хоча в більшості з них храми та собори начебто не пошкоджені. Села кинуті, ферми стоять порожні. Урожай гниє на полях. Перша хвиля німецької армії змела буквально все. Фактично вже протягом одного-двох тижнів ця територія стала мертвою зоною і в прямому, і в переносному значенні, оскільки трупи людей та тварин зустрічаються всюди".

Докладніше дивись ТУТ.

Також можна переглянути художній фільм «Дюнкерк» 

(можна знайти в мережі Інтернет)

Матеріал на інших сайтах:

1. Битва за Францію.

Історичний календар. Historical calendar. 25 квітня. "Революції гвоздик".

 25 квітня 1974 року - "Революція гвоздик" або "Революція капітанів" у Португалії.

"Революція гвоздик. 1974 р. Фото з сайту BBC News Brasil 

    «Революції гвоздик», яка відбулася у Португалії 25 квітня 1974 року, виповнюється пів століття. Тамтешні військові відмовилися підтримувати авторитарний режим та сприяти колоніальній політиці владі. Режим упав, заморські володіння країни отримали свободу, і остання імперія Європи припинила існування. 

Серед європейських держав Португалія почала експансію «за море» першою, а втратила статус імперії останньою. Повний перелік колоній Португалії включав 69 позицій. Країна володіла землями в Африці, Азії, Америці, у Перській затоці та в Атлантиці. Щось із цих надбань Португалія втратила ще в епоху Відродження, але деякими з колоній володіла аж до 1974 року. 

За свідченням істориків, Португалія другої половини ХХ ст. була однією з найбідніших країн Європи та мала найвідсталішу економіку. Вона жила за рахунок ресурсів, які викачувала з колоній. Країною з 1932 року керував Антоніу де Олівейра Салазар, котрий дотримувався доктрини лузотропікалізму. Вона полягала у проголошенні португальців «найкращими колонізаторами» серед усіх європейських народів. 

При цьому для «найкращих колонізаторів» армія була єдиним можливим соціальним ліфтом. Незаможні португальці йшли у військо за преференціями, але офіцерського складу Португалії бракувало. І тоді влада надала випускникам вишів пільги, і ті, поступивши на службу в армію, відразу отримували звання капітанів. Саме тому «революцію гвоздик» ще називають «революцією капітанів», адже повстання підняли військові, які мали саме це військове звання. 

Формально Португалією керував президент Амеріку Томаш, але всі важелі впливу і реальна влада перебували в руках прем’єр-міністра Антоніу Салазара. У 1968-му 79-річного диктатора вразив інсульт, і Томаш оголосив про відсторонення Салазара від державних справ. Наступним прем’єром став Марселу Каетану, який в усьому продовжував політику Салазара. 

Антоніу де Спінола. Фото з сайту ГЛАВКОМ.

А в 1974 році на політичному небосхилі Португалії запалала нова зірка – генерал Антоніу Себастьяу Рібейру Спінола. Він виступав проти колоніальних війн, які вела Португалія. І навіть написав про це книжку – «Португалія і майбутнє». Діяльність Спіноли почала дратувати Каетану, і той вирішив відправити генерала у відставку. Але все вийшло навпаки: Спінола відправив у відставку Каетану. Військовий став одним з очільників «Руху збройних сил», до якого на момент заснування входило 130 офіцерів (переважно у капітанському званні). Всі вони мали б бути відправленими до Африки – гамувати тамтешні бунти. Але «Рух збройних сил»  вирішив натомість підняти бунт на батьківщині. Вже через шість годин після початку революції Каетану поступився вимогам заколотників. Пізніше його та президента Томаша вислали до Бразилії. Державний переворот вийшов майже безкровним: лише чотирьох революціонерів було вбито. 

Переворот під музику і з квітами.

    Коли в ніч з 24 на 25 квітня 1974 року в ефірі португальського радіо зазвучала пісня E Depois do Adeus, то це був сигнал для повстанців про початок перевороту. «Рух збройних сил» почав захоплення стратегічних пунктів влади в країні та закликав громадян не виходити на вулиці, проте тисячі лісабонців вийшли на вулиці, щоб підтримати повстанців. 

"Революція гвоздик" Фото з сайту ГЛАВКОМ.

Місцем масового скупчення людей став квітковий ринок столиці – хтось з учасників революції взяв гвоздику і вставив її у ствол гвинтівки. Пізніше цей жест був повторений неодноразово. Він мав символічне значення: цивільне населення, яке не прагнуло кровопролиття та помсти, а лише хотіло зміни влади, перетворило військовий заколот на народну революцію. 

Молодші та середні офіцери з «Руху збройних сил» повалили диктаторський режим Марселу Каетану. Безкровна «революція капітанів» дала змогу звільнити з тюрем Португалії політичних в’язнів і повернутись на батьківщину політичним емігрантам. Тимчасовим президентом став генерал Антоніу Спінола, а 16 травня був сформований Тимчасовий уряд, котрий заявив про намір провести демократизацію країни і надати незалежність Анголі, Мозамбіку і Гвінеї-Бісау. 

І, хоча після революції не все йшло гладко, Португалія подолала період політичної турбулентності. Сьогодні ж Португалія – демократична розвинена країна з 10-мільйонним населенням, яка є членом ЄС з 1986 року і яка обстоює спільні для європейського світу цінності.

(За матеріалами сайтів ГЛАВКОМ, ЦЕЙ ДЕНЬ В ІСТОРІЇ, BBC)

Історичний календар. Historical calendar. 24 жовтня. "Чорний четвер".

24 жовтня 1929 року - початок Великої депресії.

    Крах американського ринку акцій розпочався 24 жовтня 1929 р. Цього дня на Нью-Йоркській фондовій біржі відбулось обвальне падіння цін акцій, яке набуло катастрофічних масштабів. 

 "Чорний четвер" став початком краху американської економіки - небувалої за глибиною та наслідками економічної кризи - "Великої депресії". Лише за один день сума падіння ціни акцій досягла 10 млрд доларів. Через п’ять днів криза стала загальнонаціональною, а згодом поширилася на весь світ. Вкладники назвали 29 жовтня - день, коли в паніці за безцінь було продано 16 млн  акцій - "чорним вівторком". Фондові біржі Нью-Йорка й усієї Америки посипались як картковий будинок. 

    Так у жовтні 1929 р. драматично закінчилася "нова ера" - період "проспериті". В Америці розпочалася криза перевиробництва, яка невдовзі перетворилася на світову економічну кризу. Тисячі банків, промислових і торговельних компаній збанкрутіли.

 Стрімко зросло безробіття, досягнувши рекордних для країни 17 млн осіб. На околицях міст з’явилися "гувервілі" - поселення безробітних, що втратили житло. Голодуючі вишиковувалися в довгі черги біля благодійних пунктів за безкоштовною їжею. У більшості американців, що вірили у вічність свого "проспериті", криза викликала розгубленість. Через відсутність у США дієвої системи соціального захисту більшість працюючого населення країни покладалася на державу, втручання якої в економічну ситуацію здавалося  єдиним шляхом виживання. 

   Ускладнювало ситуацію те, що адміністрація Г. Гувера вважала причинами кризи розлад світового господарства після війни, а американську економіку - абсолютно здоровою. Президент Г. Гувер не мав рецептів відновлення економіки, він лише прагнув полегшити страждання співвітчизників. У 1932 р. президент розпорядився виділити кошти на громадські роботи, надати позики банкам, проте це не допомогло. Неспроможність адміністрації Г. Гувера подолати кризу призвела до падіння авторитету республіканців у США. 

   На президентських виборах у листопаді 1932 р. переконливу перемогу здобув кандидат від Демократичної партії Франклін Делано Рузвельт.

Погляди на причини «Великої депресії»:

 Існують різні підходи щодо визначення причини "Великої депресії". Кейнсіанці вважали, що зниження сукупних витрат в економіці спричинило падіння доходів і рівня зайнятості. У цій ситуації економіка досягла рівноваги на низькому рівні економічної активності й високому рівні безробіття. Монетаристи стверджували, що "Велика депресія" викликана перш за все скороченням грошової маси через неправильну політику американської Федеральної резервної системи. Австрійська школа економістів вважала, що головною причиною була інфляція грошової маси. Марксисти дотримувалися думки, що "Велику депресію" спричинила криза надвиробництва товарів, притаманна капіталізму. Існує також "теорія біржової бульбашки", що пояснює кризу набагато більшими, ніж потрібно, інвестиціями у виробництво. "Теорія стрімкого приросту населення" пов’язує "Велику депресію" в США зі значною кількістю дітей в американських сім’ях.

Говорять документи:

   Безробітні американські громадяни про своє становище у роки «Великої депресії»:
"Я майже рік без роботи. Я гірник, але усі гірничі підприємства закриті... Ніде нема роботи. ...Я лише хочу знайти нічліжку... Часто я стояв по три години, юшки не вистачало... Доки чекаєш три години юшки, інші у той же самий час теж стоять три години перед нічліжкою. І коли після юшки приходиш до нічліжки, вона вже давно переповнена". (Том Мулі. Вашингтон)
"Я сталевар. Протягом останніх 30 років я працював на сталеварних заводах. Три роки тому мене вигнали на вулицю... Вчора я спав на кораблі під наметом. Звісно, я стою в черзі по юшку... Роботи я вже не шукаю. Добре, що дружина та два сини - теж безробітні - померли". (Чарльз Доль. Фенікс, Аризона)
"У 1931 р. я взагалі пропрацював п’ять днів. Одного разу я побачив, нарешті, оголошення,... щоб отримати роботу в нафтових районах. О 8 год. 50 хвилин я вже був там. О 2 год. 30 хвилин настала, нарешті, моя черга. Вони поставили мені найрізноманітніші запитання, ...сказали, що повідомлять мене протягом трьох тижнів. Три тижні перетворилися на шість довгих місяців... Моя дружина має ще роботу... Вона отримує 21 долар на тиждень. На цьому тижні її черга сидіти вдома...". (Пат Дотерті. Лос-Анджелес).

ВІДЕОФАЙЛ дивись ТУТ.

Історичний пантеон. Historical pantheon. Саладін.

Коротко про великих. Briefly about great people. Салах ад-Дін. Гроза християн.

Саладін

    Наприкінці XI століття розпочалася епоха Хрестових походів. Західноєвропейські лицарі, піддавшись на заклик папи римського, рушили до Палестини. 1099 року вони захопили Єрусалим, відвоювавши тим самим Гріб Господній у мусульман.

    Але через вісімдесят вісім років послідовники ісламу зуміли вигнати хрестоносців зі Святої землі. 

      Їх очолював султан Саладін, володар Сирії та Єгипту. Найвідомішим етапом життя Саладіна, який увійшов в літературу та мистецтво, стали війни з хрестоносцями. 4 липня 1187 року з двадцятитисячним військом він переміг армію Єрусалимського королівства у битві біля Хаттіна, завоював більшу частину Палестини, міста Акра, Аскелон та Єрусалим. 

    Його боялися хрестоносці і дуже шанували мусульмани. Він прагнув слідувати доброчесним шляхом, зберігаючи скромність протягом усього свого блискучого життя. Легенди, які розповідають нам про цю благородну особистість, передавалися від покоління до покоління...

 

Докладніше дивись ТУТ.

 

ВІДЕОФАЙЛ дивись ТУТ.

Історичний календар. Historical calendar. 4 липня. Роги Хаттіна.

 4 липня 1187 року - битва біля гори Роги Хаттіна.

Сучасний вид на гору Роги Хаттіна і поле, де відбулась битва. Фото з сайту Цей день в історії

 У 1187 році християнська Європа була вражена новинами, що прийшли з Близького Сходу. 4 липня 1187 року поблизу Тверії у Нижній Галілеї султан Єгипту і Сирії Салах ад-Дін розбив армію Єрусалимського королівства, очолювану Гі де Лузіньяном. Втрата 20-тисячного війська ослабила гарнізони замків і міст хрестоносців, і до середини вересня вони втратили більшість своїх володінь. Більш того, внаслідок поразки при Хаттіні було втрачено Святий Хрест, а згодом хрестоносці втратили і саме місто Єрусалим, що стало причиною Третього хрестового походу, який почався через два роки на заклик папи Григорія VIII.

 

«Битвапри Крессоні». Зображення з сайту DEVIANTART

 

Говорять документи:

    Брат Террик, великий прецептор ордену тамплієрів, про наслідки битви при Хаттіні:

"Після цього невірні, впиваючись кров'ю наших християн, не затримуючись, попрямували слідом за своїми вождями до міста Тір; і тепер вони поширилися майже всіма землями, лише Єрусалим, Тір, Аскалон і Бейрут - ось усе, що тепер залишилося нам і Християнському світу. Але й ці міста впадуть, оскільки майже всі їхні громадяни загинули, і ми взагалі не будемо в змозі зберегти що-небудь у наших руках, якщо ми незабаром не отримаємо допомоги Господа, або ж безпосередньо від вас. На даний час вони з усією своєю енергією взяли в облогу Тір".

 

Докладніше дивись ТУТ.