Історичний календар. Historical calendar. 16 липня. ІІ Універсал Української Центральної Ради.

16 липня 1917 року - проголошено ІІ Універсал.

Текст ІІ Універсалу. Фото з сайту Цей день в історії

    "Громадяни землі Української! 

    Представники Тимчасового уряду повідомили нас про ті певні заходи, яких Тимчасовий уряд має вжити в справі управління на Україні до остаточного зібрання. Тимчасовий уряд, стоячи на сторожі завойованої революційним народом волі, визнаючи за кожним народом право на самоозначення і відносячи остаточне встановлення форми його до остаточного зібрання, простягає руку представникам української демократії – Центральній Раді, і закликає в згоді з ним творити нове життя України на добро всієї революційної Росії… 

    Вважаючи, що утворення краєвого органу Временного правительства на Україні забезпечує бажане наближення управління краєм до потреб місцевої людності в можливих до Учредительного зібрання межах, і визнаючи, що доля всіх народів Росії міцно зв'язана з загальними здобутками революції, ми рішуче ставимось проти замірів самовільного здійснення автономії України до Всеросійського Учредительного зібрання…"

(З ІІ Універсалу Української Центральної Ради) 

 

Остання сторінка ІІ Універсалу з підписами.

    16 липня 1917 року (3 липня 1917 р. за Юліанським календарем) на відкритому засіданні Центральної Ради Володимир Винниченко урочисто виголосив ІІ Універсал, у якому фіксувалися домовленості між Українською Центральною Радою та Тимчасовим урядом Росії про визнання Петроградом Генерального секретаріату Центральної Ради органом "найвищої крайової влади Временного правительства на Україні". По суті це означало визнання права України на автономію. Натомість УЦР брала на себе зобов'язання утриматися від "самовільного здійснення автономії України до Всеросійського Учредительного зібрання". 

    Тимчасовий уряд, консервативні кола Росії засудили Перший універсал Центральної Ради і навіть оголосили його проявом "сепаратизму", "злочином" і "німецькою інтригою". Есеро-меншовицькі "Известия Харьковского Совета рабочих и солдатских депутатов" вважали рішення Центральної Ради про автономію України "безглуздим вчинком". 

    Але, незважаючи на негативне ставлення до національного руху, Тимчасовий уряд змушений був шукати угоди з Центральною Радою. Його дії сковувала політична криза. Посилив громадське незадоволення і невдалий червневий наступ на Південно-Західному фронті. В умовах наростання загальної нестабільності уряд прагнув домогтися від Центральної Ради мінімальних поступок. 29 червня до Києва прибула делегація міністрів Тимчасового уряду у складі І. Церетелі, М. Некрасова, О. Керенського і М. Терещенка, які після напружених переговорів зобов'язалися забезпечити схвалення урядом Генерального Секретаріату як "найвищого крайового органу управління на Україні". Склад Секретаріату затверджувався урядом, а Центральна Рада поповнювалася представниками національних меншин в Україні, зокрема російськими кадетами, меншовиками, есерами. Центральна Рада також зобов'язувалася відмовитися від самочинного введення автономії і погоджувалася чекати затвердження автономного устрою України Всеросійськими Установчими зборами. 

    Підсумки компромісу були викладені в документі, що його Центральна Рада оформила як Другий універсал. ІІ Універсал закріпив компроміс взаємовідносин між Українською Центральною Радою і Тимчасовим урядом на перехідний період до створення автономії України. ІІ Універсал спричинив нову урядову кризу в Росії, а в Україні проти нього виступили самостійники на чолі з Миколою Міхновським. 

    II Універсал був неоднозначно сприйнятий українцями. Чимало з них розцінили його як зраду, назвавши "другим Переяславом".

 

Матеріал на інших сайтах:

 

1. Універсал Української Центральної Ради (II).

2. II Універсал Центральної Ради.

 

Також дивись матеріал у цьому блозі:

Історичний календар. Historical calendar. 23 червня. І Універсал Української Центральної Ради.

 

Історичний календар. Historical calendar. 5 липня. День бікіні.

 5 липня 1946 року - прем'єра бікіні.

Мішелін Бернардіні, 1946 рік © AFP. Фото з сайту Цей день в історії

    5 липня 1946 р. в Парижі, на показі мод в басейні Молітор Пул відбулася прем'єра бікіні - модель Мішелін Бернардіні вперше продемонструвала купальний костюм, що складався з невеликих за розміром двох окремих частин, створений модельєром Луї Реаром.

 

ВІДЕОФАЙЛ дивись ТУТ.

(Відео містить вікове обмеження. 

Щоб переглянути відео, підтвердіть, що Вам виповнилося 16 років.)

Історичний календар. Historical calendar. 4 липня. Роги Хаттіна.

 4 липня 1187 року - битва біля гори Роги Хаттіна.

Сучасний вид на гору Роги Хаттіна і поле, де відбулась битва. Фото з сайту Цей день в історії

 У 1187 році християнська Європа була вражена новинами, що прийшли з Близького Сходу. 4 липня 1187 року поблизу Тверії у Нижній Галілеї султан Єгипту і Сирії Салах ад-Дін розбив армію Єрусалимського королівства, очолювану Гі де Лузіньяном. Втрата 20-тисячного війська ослабила гарнізони замків і міст хрестоносців, і до середини вересня вони втратили більшість своїх володінь. Більш того, внаслідок поразки при Хаттіні було втрачено Святий Хрест, а згодом хрестоносці втратили і саме місто Єрусалим, що стало причиною Третього хрестового походу, який почався через два роки на заклик папи Григорія VIII.

 

«Битвапри Крессоні». Зображення з сайту DEVIANTART

 

Говорять документи:

    Брат Террик, великий прецептор ордену тамплієрів, про наслідки битви при Хаттіні:

"Після цього невірні, впиваючись кров'ю наших християн, не затримуючись, попрямували слідом за своїми вождями до міста Тір; і тепер вони поширилися майже всіма землями, лише Єрусалим, Тір, Аскалон і Бейрут - ось усе, що тепер залишилося нам і Християнському світу. Але й ці міста впадуть, оскільки майже всі їхні громадяни загинули, і ми взагалі не будемо в змозі зберегти що-небудь у наших руках, якщо ми незабаром не отримаємо допомоги Господа, або ж безпосередньо від вас. На даний час вони з усією своєю енергією взяли в облогу Тір".

 

Докладніше дивись ТУТ.

Історичний календар. Historical calendar. 1 липня. Люблінська унія.

1 липня 1569 року - затверджено Люблінську унію.

Люблінськаунія. Ян Матейко, 1869 рік.

    1 липня 1569 року депутати польського і литовського сеймів на скликаному в Любліні загальному сеймі, затвердили унію між Королівством Польським та Великим князівством Литовським. Це дало початок новій федеративній державі - Речі Посполитій, конституційній монархії під владою виборного короля, одній з найбільших у тогочасній Європі. 

    Для вирішення питання об’єднання Корони Польської та Великого князівства Литовського в польському місті Люблін у 1569 р. зібрався спільний сейм представників привілейованих станів двох держав. Гострі суперечки щодо форми об’єднання тривали близько шести місяців. Литовська сторона виступала за створення федеративної держави, а польська за інкорпорацію  (включення) Литви до складу Польщі. Переконавшись, що польська сторона не збирається зважати на її пропозиції, литовська делегація залишила сейм, зірвавши його роботу. У відповідь на це польський сенат (верхня палата сейму) закликав готуватися до війни з Литвою та звернувся до короля Сигізмунда II Августа з вимогою прийняти рішення щодо включення до Польщі Волині й Підляшшя. Оголосивши про приєднання цих земель, польський король наказав шляхті, яка мала там маєтки, прибути до Любліна та присягнути Польщі, а інакше їм загрожувала втрата володінь. Пізніше король видав привілей про повернення під свою владу Брацлавщини й Київщини, стверджуючи, що «вся Руська земля з давніх часів, починаючи від предків наших королів польських, була приєднана разом з іншими першими частинами до Польської Корони». Литовська делегація змушена була підкоритися польській стороні, повернутися на сейм і погодитися на вилучення зі складу своєї держави зазначених українських земель за умови створення федеративної держави. 

Люблінська унія.  Акт Люблінської унії з печтаками усіх підписантів.

    Унія була попередньо підписана 28 червня, схвалена депутатами польського і литовського сеймів 1 липня 1569 р. Обидві держави об’єднувалися в єдину Річ Посполиту (переклад латинського терміна «Республіка») Обох Народів. Передбачалося, що її очолюватиме виборний король, який титулувався «королем польським і великим князем литовським». Унія передбачала спільний двопалатний «вальний» сейм, а договори з іноземними державами мали укладатись від імені Речі Посполитої. Пани обох держав діставали право на володіння маєтками на всій території Речі Посполитої. Митні кордони ліквідовувалися, у державі уніфікувалася монетна система. За Литвою зберігалася автономія у вигляді власного права й суду, адміністрації, війська, скарбниці й державної мови (руської до 1697 р.). Окремими залишались деякі ознаки держави (печатка, герб, закони). Українські землі, що входили до складу Польщі, були поділені на Подільське, Брацлавське, Белзьке, Руське, Волинське та Київське воєводства (1618 р. до них додасться ще Чернігівське). Для Волинського, Брацлавського і Київського воєводств було збережено дію Литовського статуту й староукраїнської мови в діловодстві.  

    Наслідки Люблінської унії неоднозначні для всіх трьох частин нової держави (Польщі, Литви, Русі-України). 

    Укладення унії сприяло здобуттю перемоги польською і литовською арміями в Лівонській війні. Річ Посполита стала однією з наймогутніших європейських держав. Із часом посилилася її роль як культурного осередку з поширення цінностей західної цивілізації серед слов’янських і балтських народів. Водночас у Речі Посполитій існували передумови для майбутніх економічних і політичних переваг польської сторони й недостатньо враховувалися інтереси місцевої русинської спільноти. Для Польщі це був безсумнівний зовнішньополітичний успіх, котрий зробив її лідером у новій, найбільшій у Європі державі. Проте закріплення величезних прав шляхти за рахунок прав інших станів і короля зрештою призвели до занепаду держави. 

    Для Литви це був початок кінця литовської могутності, тепер литовці мали постійно відстоювати свою державність у складі Речі Посполитої.  

    Люблінська унія мала як позитивні, так і негативні наслідки для українських земель. Завдяки Люблінській унії українські землі долучилися до нових форм суспільного життя: «шляхетської демократії», місцевого самоврядування, станового судочинства тощо. Через Польщу на українські землі поширився західноєвропейський культурний вплив, збільшувалася кількість навчальних закладів. Але, в той же час, необхідність брати участь у роботі сеймиків, Вального сейму, спілкування з польськими урядовцями спричиняли поступову полонізацію (ополячення) русинської шляхти. В міру вимирання старих княжих родів, переходу вцілілих представників вищого прошарку еліти в католицтво чи унію культурний розрив між ними та їхніми підданими ставав дедалі відчутнішим, польська експансія на українські землі ставала все реальнішою, а внаслідок полонізації та окатоличення погіршувалося становище значної частини українського населення. Також марними виявилися сподівання русинського шляхетства на те, що в новій державі його землі будуть надійно захищені від нападів кримських татар і наїздів польської шляхти. 

    Все це, зрештою, спричинило козацько-польське, католицько-православне, згодом українсько-польське протистояння в межах єдиної Речі Посполитої, а в далекому наслідку і загибель цієї держави.  

 

    На думку українського дослідника Петра Кралюка, Люблінська унія певною мірою перешкодила в XVI ст. Московській державі поглинути українські землі й розчинити їх у «московському морі». Проте вона призвела до розчинення тогочасної української суспільної верхівки в «польському морі».

 

Говорять документи:

    Із рішення Люблінського сейму про утворення Речі Посполитої: 

«Корона Польська і Велике князівство Литовське, згідно з попередньою інкорпорацією між ними, складають з обох вищезазначених народів одне нерозрізнюване неподільне тіло, [у якого] на вічні часи одна голова, не окремі государі, а один - король польський, який, згідно з давнім звичаєм і привілеєм, спільними голосами поляків і Литви буде обиратися в Польщі... Що ж до обрання, уведення його на стіл Великого князівства Литовського, то воно має припинитися... Головний сейм завжди має бути один, а не окремі; крім того, має бути один ніколи не роздільний сенат для всіх справ і потреб... Монета має бути одноманітна й однакова за вагою й пробою... Як у Польщі, так і в Литві мають бути знищені всі торгові мита й побори... Віднині й на вічні часи не слід брати жодних мит із духовних і світських людей шляхетського звання і з їхніх підданих...»

 

Матеріал на інших сайтах:

1. Люблінська унія і третій Литовський статут.

2. Люблінська унія: як українці змінили «прописку»  з литовської на польську.

3. "Нам потрібно писати українську історію Речі Посполитої".