28 червня - ДЕНЬ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ.
Термін «конституція» походить від
латинського слова «constituto», що буквально можна перекласти як «устрій,
установлення, утвердження».
Конституція
— категорія історична. Окремі її елементи були сформульовані в працях древньогрецьких
філософів, зокрема Платона і Арістотеля,
указах імператорів Стародавнього Риму,
які мали силу джерела права, в актах конституційного типу – хартіях 13 – 18 ст. Сучасне розуміння
слова «конституція» (конституція держави) бере свій початок із періоду зміни в Європі
феодального ладу на буржуазний (XVII – XVIII ст.) і кінцево викристалізовується
на початок XX ст. уже як сутність основного закону держави.
Першими (писаними) конституціями довгий час вважали Конституцію США 1787 р., Конституції Франції та Польщі 1791 р. До останніх сьогодні відносять і Конституцію Пилипа Орлика 1710.
Першими (писаними) конституціями довгий час вважали Конституцію США 1787 р., Конституції Франції та Польщі 1791 р. До останніх сьогодні відносять і Конституцію Пилипа Орлика 1710.
«Конституція — це Основний Закон держави, що об’єднує у
собі групу норм із вищою юридичною силою, які закріплюють основи державного
ладу, права, свободи та обов'язки особи і громадянина, систему та принципи
організації державної влади, територіальної організації держави тощо».
Не можливо уявити демократичну державу
сучасного світу, яка б не мала своєї конституції. Адже саме в
конституції закріплюються вихідні положення, на яких грунтуються найголовніші
форми життя суспільства. Вона закладає підвалини організації та функціонування
держави і громадських структур, формулює основи правового статусу особи, є
базисом усієї правотворчої діяльності. Необхідною передумовою забезпечення
реальності конституційних приписів, неухильного впровадження їх у повсякденну
практику всіх учасників суспільних відносин є правильне розуміння сутності
конституції, її місця та ролі в житті суспільства й держави, знання її
конкретних положень.
Однак конституція – явище історичне:
вона постійно розвивається і вдосконалюється, її сутність не може розглядатися
як щось застигле і незмінне.
І це не випадково: історія засвідчує, що
застиглість – це деградація і смерть інститутів суспільства. Ось чому зміна й
оновлюваність суспільства – неодмінна умова нормального його функціонування і
розвитку.
В
сучасному постіндустріальному суспільстві конституція має бути механізмом
здійснення консенсусу всіх соціальних груп, суспільним договором, коли
різноманітні верстви суспільства немов передають державі свої повноваження по
забезпеченню соціальної гармонії і злагоди на всіх рівнях. Це, безперечно, не
означає, що традиційні соціальні та суспільні суперечності зникають зовсім:
вони пом’якшуються, набувають нових рис, відступають на задній план.
Процес творення нового Основного Закону
нашої держави, що супроводжувався низкою суттєвих змін, розпочався 16 липня
1990р. Того дня Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний
суверенітет України.
Проголошення 24 серпня 1991р
незалежності України створило умови для радикальних демократичних перетворень у
нашому суспільстві і державі.
Прийняття
Основного Закону нашої держави – це визначна подія в її історії, у житті її
народу. Прийнята Верховною Радою України Конституція є історичною віхою в
утвердженні державної суверенності України. Якою мірою і яку роль вона відіграє
в процесі державотворення української нації покаже майбутнє. Разом з тим
сьогодення вимагає глибокого її осмислення з тим, щоб позитив Основного Закону
оптимально використовувався і спрямовувався у прогресивне русло процесів
державотворення. Тим більше, що Конституція у деяких її положеннях неоднозначне
сприймається різними політичними силами та верствами суспільства.
Конституція
України відображає тенденції і закономірності розвитку світового
конституціоналізму. Конституція України, відповідаючи загальнолюдським конституційним
стандартам, втілює в життя конституційні ідеали: здорове екологічне середовище,
соціальну захищеність, відповідний рівень життя, право на користування
надбанням людства в сфері політики, економіки, культури тощо.
Отже,
зважаючи на порівняно довгий процес творення конституційних норм в Україні
(починаючи від «Руської Правди», Конституції Пилипа Орлика 1710 р., IV
Універсалу Центральної Ради від 9 січня 1918 року і закінчуючи Конституцією
УРСР 1978 року, яка була прийнята за основу Конституції України 1996 року)
можна сміливо сказати, що прийняття Конституції – Основного Закону України було
і є визначною подією у державотворенні нашої держави.
Україна дійсно вистраждала свою
Конституцію, демократичну Конституцію незалежної держави. Тепер постає не менш, а ще більш важливе завдання, яке
повинен виконати наш народ, – на демократичних засадах, неухильно керуючись
принципами Права і Справедливості, впроваджувати в країні засади громадянського
суспільства, демократичної соціальної правової держави. Ці завдання повинні
бути головними у житті нашого народу, громадян вільної України.
Ще
раз наголошуючи на тому, що Конституція України є Основним Законом держави
необхідно вказати іншу психолого-ідеологічну спрямованість цієї тези.
Конституції завжди справляли не тільки юридичний вплив на процеси, що
відбуваються у суспільстві. За певних
умов вони виконували соціально-інтегруючу роль. Ця роль не може бути здійснена
без виховання поваги до держави, без формування у громадян своєрідного
державницького "рефлексу".
Для нас вирішення усіх цих питань є гостро актуальним!
