Історичний календар. Historical calendar. 16 жовтня. Битва народів.

16 жовтня 1813 року - битва народів під Лейпцигом.

О. Зауервейд "Битва під Лейпцигом". Середина ХІХ ст.

Зображення з сайту Вокруг света

    16 жовтня 1813 року під Лейпцигом почалась вирішальна битва у війні Австрії, Прусії, Росії та Швеції проти Франції, в результаті якої від наполеонівських військ були звільнені всі німецькі держави, а війська Шостої коаліції змогли наступного року увійти на територію Франції і змусити Бонапарта зректись престолу.

Зображення з журналу "100 битв, которые изменили мир"

    Битва під Лейпцигом залишалася найбільшою битвою у світовій історії аж до Першої світової війни. Події, що розгорнулися в Саксонії восени 1813 року, привели до нищівної поразки французької армії. Півмільйона людей, що брали участь в цій грандіозній битві, вирішили долю Німеччини, а в кінцевому рахунку, і всієї імперії Наполеона.

 

Говорять документи:

    Граф фон Хозберг, баденський генерал, згадував хаос, який панував 19 жовтня під час французького відступу з Лейпцига: 

"Не було збудовано жодного додаткового мосту через Плайссе і Ельстер, не було побудовано додаткових загат і гребель через болотисту місцевість, що розкинулася між цими річками. Все - піхота, кіннота, артилерія і незліченні обози - намагалися відтіснити один одного і хоча б за допомогою зброї прорватися єдиною можливою дорогою до єдиного мосту через Ельстер, який не був навіть захищений передмостовими укріпленнями. О 8:00 імператор в супроводі Мюрата відвідав короля Саксонії в його резиденції. Ми могли бачити останнього під час його жвавої бесіди з імператором".

 

Відеофайл дивись ТУТ.

(1812-1815. Заграничный Поход. 2 Серия. The War of the Sixth Coalition. StarMedia.)

 Докладніше дивись ТУТ.

Матеріал на інших сайтах:

1. "Битва народов" (Сражение при Лейпциге). 

2. "Битва народов": как это было.

3. Мог ли Наполеон выиграть "Битву народов"?

Це цікаво: історія у коротких фактах. Про педагога...

Перікл про педагога...

Фотоколаж Юрія Дем'яника. Використано

фото автора Andrea Piacquadio з Pexels

  Афінський стратег Перікл, дізнавшись про те, що якийсь раб зламав ногу, вигукнув: "Ось ще на одного педагога стало більше!"

Теракотова статуя раба-педагога

  В Стародавній Греції педагогами називали рабів, що зістарилися чи стали каліками і  вже не були придатні ні для якої іншої роботи, але відрізнялися вірністю дому свого господаря-рабовласника. Таким рабам у грецьких родинах доручалися хлопчики з семирічного віку. В обов'язки педагога входила охорона вихованця. Також педагог повинен був супроводжувати свого вихованця в школу і бути невідлучно при ньому під час виходів з будинку.

Фото з сайту Новини України (UAZMI)

    Отож, буквальний переклад цього слова з грецької - "дітоводій", або "провідник дитини".

Історичний календар. Historical calendar. 26 серпня. Декларація прав людини.

26 серпня 1789 року - прийнято Декларацію прав людини і громадянина.

Декларація прав людини і громадянина.

Картина Ж. ле Барб'є. Ілюстрація з ВікіпедіЯ

  Ще 4 серпня 1789 року у Франції було оголошено про ліквідацію феодальних порядків і скасування найдавніших сеньйоральних прав і привілеїв.

  Подальше піднесення революційного руху зумовило складання Декларації прав людини і громадянина.

  26 серпня 1789 року Установчі збори, за пропозицією маркіза Марі Жозефа Лафайєта, прийняли "Декларацію прав людини і громадянина". Це був важливий документ, в основі якого були ідеї французьких просвітників про природні, невід’ємні права людини.

Жильбер Лафаєт

  Обґрунтовуючи невід’ємність прав кожної людини, що даровані їй самою природою, скасовуючи станові привілеї, Декларація стверджувала: "Люди народжуються вільними і рівними в правах". Документ проголошував суверенітет нації, загальне братерство, свободу й рівність усіх людей. Отож, відповідно до "Декларації", священними стали право власності, свобода слова, совісті, право на опір гнобленню - усе те, що донині не втратило цінності.

  Таким чином, прийняття "Декларації прав людини та громадянина" за "Декларацією незалежності" США, що була проголошена у 1776 р., втілювало ідеї Просвітництва, юридично закріплювало невід’ємність прав кожної людини, скасовувало станові привілеї, утверджувало рівність прав людей від народження, визнавало народ джерелом влади та верховенство закону, недоторканність приватної власності.

Говорять документи:

   Із "Декларації  прав  людини  і  громадянина":

"Представники  французького  народу...  прийняли  рішення  викласти  в  цій  урочистій  декларації  природні,  невід’ємні  й  священні  права  людини...

I. Люди  народжуються  і  залишаються  вільними  і  рівними  в  правах...

II. Метою  кожного  державного  союзу  є  забезпечення  природних  і  невід’ємних  прав  людини.  Такими  є  свобода,  власність,  безпека  та  опір  гнобленню.

III. Джерело  всієї  верховної  влади  завжди  перебуває  в  нації...

IV. Свобода  полягає  в  праві  робити  все,  що  не  шкодить  іншому...

V. Закон  може  забороняти  лише  дії,  шкідливі  для  суспільства.  Усе,  що  не  заборонено  законом,  дозволено...     

VI. Закон  є  виразом  загальної  волі.  Усі  громадяни  мають  право  особисто  або  через  представників  брати  участь  у  виданні  законів.  Закон  має  бути  рівним  для  всіх.    

VII. Ніхто  не  може  бути  обвинувачений,  затриманий  або заарештований  інакше,  ніж  у  випадках,  визначених  законом...

IX. ...Людина  вважається  невинною  доти,  доки  її  не  оголосять  винною...

X. Ніхто  не  має  відчувати  утисків  у  висловлюванні  власних  думок...   

XVI. Оскільки  власність  є  непорушним  і  священним  правом,  то  ніхто  не  може  бути  позбавлений її інакше, ніж у випадку встановленої законом незаперечної суспільної необхідності…"

  Із виступу Майля під час дебатів про "Декларацію прав людини і громадянина":

"Дехто стверджує, що Декларація - не закон, а лише проголошення принципів. Якщо це не закон, то вона позбавлена сенсу, оскільки з декларованими нею принципами ми завжди можемо ознайомитись у працях філософів. Але таке знайомство не так шкідливе, як їхнє юридичне закріплення у преамбулі до конституції, бо наслідком таких дій може бути громадянський конфлікт".

Історичний календар. Historical calendar. 9 серпня. Фарсал.

9 серпня 48 року до н. е. - перемога Цезаря при Фарсалі.

Атака піхоти Цезаря

   У битві при Фарсалі на полі бою віч-на-віч зійшлися два титани Римського світу - Юлій Цезар і Гней Помпей. Помпей надав Цезарю можливість почати битву першим, розраховуючи, що збереже сили своїх малодосвідчених воїнів. Коли почалося фронтальне зіткнення, Помпей наказав своїй кінноті і легкоозброєним піхотинцям атакувати правий фланг позицій Цезаря. Кіннота Цезаря побігла, заманюючи за собою вглиб свого правого флангу переслідувачів. А тим часом із-за правого флангу Цезаря вийшли шість когорт піхоти, які атакували нічого не підозрюючих вершників. Стрільці і пращники довершили розгром найсильнішого загону Помпея. Знищивши кінноту, що прикривала лівий фланг супротивника, кіннота і піхотинці Цезаря атакували війська Помпея. Одночасно в атаку пішла і решта легіонів Цезаря. Не витримавши натиску ворога, солдати Помпея кинулися під захист свого укріпленого табору. Легіони Цезаря з ходу узяли табір супротивника штурмом, а потім почали переслідувати тікаючого ворога. Незабаром велика частина вірних Помпею легіонерів була узята в полон.

  Цезар підтвердив свою репутацію геніального полководця і здобув перемогу, незважаючи на те, що його армія поступалася військам противника в чисельності. Саме ця перемога дала змогу Юлію Цезарю стати диктатором.

Говорять документи:

  Цезарь особисто описав битву за Фарсал у своїх DE BELLO CIVILI - "Записках про громадянську війну":

"Цезар… дав сигнал когортам утвореної ним четвертої лінії. Ті швидко кинулися вперед зімкнутими рядами і так бурхливо атакували Помпеєвих вершників, що з них ніхто не встояв; всі вони повернули і не тільки очистили це місце, але і негайно в поспішній втечі кинулися на дуже високі гори. З їх відходом все стрілки і пращники залишилися беззахисними, і так як вони не мали чим оборонятися, то вони були перебиті. Не перериваючи атаки, когорти обійшли ліве крило і напали на помпеянців з тилу ... У той же час Цезар наказав третій лінії, яка до сих пір спокійно стояла на місці, кинутися вперед. Таким чином, втомлених змінили тут свіжі і неослаблені сили, в той час як інші нападали з тилу. Цієї подвійної атаки помпеянці не могли вже витримати і всі без винятку почали тікати. Отже, Цезар не помилився, що початок перемоги… має піти від тих когорт, які він поставив у четвертій лінії проти ворожої кінноти. Дійсно, вони перші розбили ворожу кінноту, вони ж перебили стрільців і пращників, обійшли з лівого флангу Помпеїв фронт і перші були причиною втечі ворога".

Докладніше дивись ТУТ.

Історичний календар. Historical calendar. 2 серпня. Veni, vidi, vici.

2 серпня 47 року до н. е. - "Прийшов, побачив, переміг".

"Veni, vidi, vici". Фото з сайту iStock

  Цього дня у бою біля Зели (сучасне місто Зілі, що зараз знаходиться у Туреччині) Гай Юлій Цезар розбив військо боспорського царя Фарнака II і послав про цю подію коротке повідомлення в Сенат. 

  Як повідомляє Плутарх у своїх «Висловах царів і полководців», повідомлення Юлія Цезаря своєму другу Амінцію в Римі про перемогу складалося всього з трьох слів: "Прийшов, побачив, переміг".