Історичний календар. Historical calendar. 25 квітня. "Революції гвоздик".

 25 квітня 1974 року - "Революція гвоздик" або "Революція капітанів" у Португалії.

"Революція гвоздик. 1974 р. Фото з сайту BBC News Brasil 

    «Революції гвоздик», яка відбулася у Португалії 25 квітня 1974 року, виповнюється пів століття. Тамтешні військові відмовилися підтримувати авторитарний режим та сприяти колоніальній політиці владі. Режим упав, заморські володіння країни отримали свободу, і остання імперія Європи припинила існування. 

Серед європейських держав Португалія почала експансію «за море» першою, а втратила статус імперії останньою. Повний перелік колоній Португалії включав 69 позицій. Країна володіла землями в Африці, Азії, Америці, у Перській затоці та в Атлантиці. Щось із цих надбань Португалія втратила ще в епоху Відродження, але деякими з колоній володіла аж до 1974 року. 

За свідченням істориків, Португалія другої половини ХХ ст. була однією з найбідніших країн Європи та мала найвідсталішу економіку. Вона жила за рахунок ресурсів, які викачувала з колоній. Країною з 1932 року керував Антоніу де Олівейра Салазар, котрий дотримувався доктрини лузотропікалізму. Вона полягала у проголошенні португальців «найкращими колонізаторами» серед усіх європейських народів. 

При цьому для «найкращих колонізаторів» армія була єдиним можливим соціальним ліфтом. Незаможні португальці йшли у військо за преференціями, але офіцерського складу Португалії бракувало. І тоді влада надала випускникам вишів пільги, і ті, поступивши на службу в армію, відразу отримували звання капітанів. Саме тому «революцію гвоздик» ще називають «революцією капітанів», адже повстання підняли військові, які мали саме це військове звання. 

Формально Португалією керував президент Амеріку Томаш, але всі важелі впливу і реальна влада перебували в руках прем’єр-міністра Антоніу Салазара. У 1968-му 79-річного диктатора вразив інсульт, і Томаш оголосив про відсторонення Салазара від державних справ. Наступним прем’єром став Марселу Каетану, який в усьому продовжував політику Салазара. 

Антоніу де Спінола. Фото з сайту ГЛАВКОМ.

А в 1974 році на політичному небосхилі Португалії запалала нова зірка – генерал Антоніу Себастьяу Рібейру Спінола. Він виступав проти колоніальних війн, які вела Португалія. І навіть написав про це книжку – «Португалія і майбутнє». Діяльність Спіноли почала дратувати Каетану, і той вирішив відправити генерала у відставку. Але все вийшло навпаки: Спінола відправив у відставку Каетану. Військовий став одним з очільників «Руху збройних сил», до якого на момент заснування входило 130 офіцерів (переважно у капітанському званні). Всі вони мали б бути відправленими до Африки – гамувати тамтешні бунти. Але «Рух збройних сил»  вирішив натомість підняти бунт на батьківщині. Вже через шість годин після початку революції Каетану поступився вимогам заколотників. Пізніше його та президента Томаша вислали до Бразилії. Державний переворот вийшов майже безкровним: лише чотирьох революціонерів було вбито. 

Переворот під музику і з квітами.

    Коли в ніч з 24 на 25 квітня 1974 року в ефірі португальського радіо зазвучала пісня E Depois do Adeus, то це був сигнал для повстанців про початок перевороту. «Рух збройних сил» почав захоплення стратегічних пунктів влади в країні та закликав громадян не виходити на вулиці, проте тисячі лісабонців вийшли на вулиці, щоб підтримати повстанців. 

"Революція гвоздик" Фото з сайту ГЛАВКОМ.

Місцем масового скупчення людей став квітковий ринок столиці – хтось з учасників революції взяв гвоздику і вставив її у ствол гвинтівки. Пізніше цей жест був повторений неодноразово. Він мав символічне значення: цивільне населення, яке не прагнуло кровопролиття та помсти, а лише хотіло зміни влади, перетворило військовий заколот на народну революцію. 

Молодші та середні офіцери з «Руху збройних сил» повалили диктаторський режим Марселу Каетану. Безкровна «революція капітанів» дала змогу звільнити з тюрем Португалії політичних в’язнів і повернутись на батьківщину політичним емігрантам. Тимчасовим президентом став генерал Антоніу Спінола, а 16 травня був сформований Тимчасовий уряд, котрий заявив про намір провести демократизацію країни і надати незалежність Анголі, Мозамбіку і Гвінеї-Бісау. 

І, хоча після революції не все йшло гладко, Португалія подолала період політичної турбулентності. Сьогодні ж Португалія – демократична розвинена країна з 10-мільйонним населенням, яка є членом ЄС з 1986 року і яка обстоює спільні для європейського світу цінності.

(За матеріалами сайтів ГЛАВКОМ, ЦЕЙ ДЕНЬ В ІСТОРІЇ, BBC)