Історичний календар. Historical calendar. 1 липня. Люблінська унія.

1 липня 1569 року - затверджено Люблінську унію.

Люблінськаунія. Ян Матейко, 1869 рік.

    1 липня 1569 року депутати польського і литовського сеймів на скликаному в Любліні загальному сеймі, затвердили унію між Королівством Польським та Великим князівством Литовським. Це дало початок новій федеративній державі - Речі Посполитій, конституційній монархії під владою виборного короля, одній з найбільших у тогочасній Європі. 

    Для вирішення питання об’єднання Корони Польської та Великого князівства Литовського в польському місті Люблін у 1569 р. зібрався спільний сейм представників привілейованих станів двох держав. Гострі суперечки щодо форми об’єднання тривали близько шести місяців. Литовська сторона виступала за створення федеративної держави, а польська за інкорпорацію  (включення) Литви до складу Польщі. Переконавшись, що польська сторона не збирається зважати на її пропозиції, литовська делегація залишила сейм, зірвавши його роботу. У відповідь на це польський сенат (верхня палата сейму) закликав готуватися до війни з Литвою та звернувся до короля Сигізмунда II Августа з вимогою прийняти рішення щодо включення до Польщі Волині й Підляшшя. Оголосивши про приєднання цих земель, польський король наказав шляхті, яка мала там маєтки, прибути до Любліна та присягнути Польщі, а інакше їм загрожувала втрата володінь. Пізніше король видав привілей про повернення під свою владу Брацлавщини й Київщини, стверджуючи, що «вся Руська земля з давніх часів, починаючи від предків наших королів польських, була приєднана разом з іншими першими частинами до Польської Корони». Литовська делегація змушена була підкоритися польській стороні, повернутися на сейм і погодитися на вилучення зі складу своєї держави зазначених українських земель за умови створення федеративної держави. 

Люблінська унія.  Акт Люблінської унії з печтаками усіх підписантів.

    Унія була попередньо підписана 28 червня, схвалена депутатами польського і литовського сеймів 1 липня 1569 р. Обидві держави об’єднувалися в єдину Річ Посполиту (переклад латинського терміна «Республіка») Обох Народів. Передбачалося, що її очолюватиме виборний король, який титулувався «королем польським і великим князем литовським». Унія передбачала спільний двопалатний «вальний» сейм, а договори з іноземними державами мали укладатись від імені Речі Посполитої. Пани обох держав діставали право на володіння маєтками на всій території Речі Посполитої. Митні кордони ліквідовувалися, у державі уніфікувалася монетна система. За Литвою зберігалася автономія у вигляді власного права й суду, адміністрації, війська, скарбниці й державної мови (руської до 1697 р.). Окремими залишались деякі ознаки держави (печатка, герб, закони). Українські землі, що входили до складу Польщі, були поділені на Подільське, Брацлавське, Белзьке, Руське, Волинське та Київське воєводства (1618 р. до них додасться ще Чернігівське). Для Волинського, Брацлавського і Київського воєводств було збережено дію Литовського статуту й староукраїнської мови в діловодстві.  

    Наслідки Люблінської унії неоднозначні для всіх трьох частин нової держави (Польщі, Литви, Русі-України). 

    Укладення унії сприяло здобуттю перемоги польською і литовською арміями в Лівонській війні. Річ Посполита стала однією з наймогутніших європейських держав. Із часом посилилася її роль як культурного осередку з поширення цінностей західної цивілізації серед слов’янських і балтських народів. Водночас у Речі Посполитій існували передумови для майбутніх економічних і політичних переваг польської сторони й недостатньо враховувалися інтереси місцевої русинської спільноти. Для Польщі це був безсумнівний зовнішньополітичний успіх, котрий зробив її лідером у новій, найбільшій у Європі державі. Проте закріплення величезних прав шляхти за рахунок прав інших станів і короля зрештою призвели до занепаду держави. 

    Для Литви це був початок кінця литовської могутності, тепер литовці мали постійно відстоювати свою державність у складі Речі Посполитої.  

    Люблінська унія мала як позитивні, так і негативні наслідки для українських земель. Завдяки Люблінській унії українські землі долучилися до нових форм суспільного життя: «шляхетської демократії», місцевого самоврядування, станового судочинства тощо. Через Польщу на українські землі поширився західноєвропейський культурний вплив, збільшувалася кількість навчальних закладів. Але, в той же час, необхідність брати участь у роботі сеймиків, Вального сейму, спілкування з польськими урядовцями спричиняли поступову полонізацію (ополячення) русинської шляхти. В міру вимирання старих княжих родів, переходу вцілілих представників вищого прошарку еліти в католицтво чи унію культурний розрив між ними та їхніми підданими ставав дедалі відчутнішим, польська експансія на українські землі ставала все реальнішою, а внаслідок полонізації та окатоличення погіршувалося становище значної частини українського населення. Також марними виявилися сподівання русинського шляхетства на те, що в новій державі його землі будуть надійно захищені від нападів кримських татар і наїздів польської шляхти. 

    Все це, зрештою, спричинило козацько-польське, католицько-православне, згодом українсько-польське протистояння в межах єдиної Речі Посполитої, а в далекому наслідку і загибель цієї держави.  

 

    На думку українського дослідника Петра Кралюка, Люблінська унія певною мірою перешкодила в XVI ст. Московській державі поглинути українські землі й розчинити їх у «московському морі». Проте вона призвела до розчинення тогочасної української суспільної верхівки в «польському морі».

 

Говорять документи:

    Із рішення Люблінського сейму про утворення Речі Посполитої: 

«Корона Польська і Велике князівство Литовське, згідно з попередньою інкорпорацією між ними, складають з обох вищезазначених народів одне нерозрізнюване неподільне тіло, [у якого] на вічні часи одна голова, не окремі государі, а один - король польський, який, згідно з давнім звичаєм і привілеєм, спільними голосами поляків і Литви буде обиратися в Польщі... Що ж до обрання, уведення його на стіл Великого князівства Литовського, то воно має припинитися... Головний сейм завжди має бути один, а не окремі; крім того, має бути один ніколи не роздільний сенат для всіх справ і потреб... Монета має бути одноманітна й однакова за вагою й пробою... Як у Польщі, так і в Литві мають бути знищені всі торгові мита й побори... Віднині й на вічні часи не слід брати жодних мит із духовних і світських людей шляхетського звання і з їхніх підданих...»

 

Матеріал на інших сайтах:

1. Люблінська унія і третій Литовський статут.

2. Люблінська унія: як українці змінили «прописку»  з литовської на польську.

3. "Нам потрібно писати українську історію Речі Посполитої".

Історичний календар. Historical calendar. 24 червня. Битва при Слейсі.

24 червня 1340 року - битва при Слейсі.

    Битва при Слейсі - перша морська битва під час Столітньої війни. Відбулася біля берегів Фландрії. У ній брали участь флоти короля Англії Едуарда III та короля Франції Філіпа VI. Битва завершилася поразкою французького флоту, який був практично повністю знищений. Це дозволило англійським кораблям встановити панування у протоці Ла-Манш та усунуло загрозу французького вторгнення на Британські острови.

Битва при Слейсі

Говорять документи:

    У знаменитих «Великих французьких хроніках» описуються набіги французів на узбережжя Англії:

    «Таким чином, Гуго Кірьє та його товариші, дізнавшись, що їхні підозри підтвердилися, і між Францією та Англією почалася війна, одного недільного ранку прибули до гавані Саутгемптона, у той час як жителі міста були на месі, після чого зазначені нормани та генуезці увійшли до міста й оволоділи ним, і розграбували його повністю, вбивши безліч людей, піддавши насильству багатьох жінок і дівчат, що було просто безчесним вчинком, і завантажили на свої кораблі величезну здобич, яку вони змогли знайти у місті, після чого вони вирушили на своїх. кораблях назад...»

    «...Ви чули, що король Франції Філіп, що вирушив до Парижа, наказав всьому своєму величезному війську і серйозно посилив свій величезний флот, що панує на морі і який очолюють Гуго Кірьє, Бегюше і Барбавера. Ці три воєначальники зібрали величезне військо з солдатів - генуезців, норманів, пікардійців і бретонців, і зробили тієї зими безліч набігів на англійське узбережжя, доходячи часто (вгору по протоці) навіть до Дувра і Сендвіча, Вінчелсі, Раю та інших місць, розташованих на узбережжі Англії. І англійці боялися їх дуже, тому що вони були сильні на морі, і тому, що в них було понад 40 000 солдатів. І ніхто не міг упоратися з ними, і ніщо не могло утримати їх від походу на Англію... і тому вони грабували і руйнували, і несли всім смерть». 

 

Докладніше дивись ТУТ. 

 

Матеріал на інших сайтах:

1. Битва при Слейсі.

2. Військово-морські сили у Столітній війні (1337 - 1453).

Історичний календар. Historical calendar. 23 червня. І Універсал Української Центральної Ради.

 23 червня 1917 року - прийнято І Універсал.

Офіційний текст І Універсалу. Фото з сайту Цей день в історії

"Народе Український! Народе селян, робітників, трудящого люду!

Волею своєю ти поставив нас, Українську Центральну Раду, на сторожі прав і вольностей Української Землі.

Найкращі сини твої, виборні люде від сел, від фабрик, від салдацьких казарм, од усіх громад і товариств українських вибрали нас, Українську Центральну Раду, і наказали нам стояти й боротися за ті права і вольности.

Твої, народе, виборні люде заявили свою волю так:

Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою Російською, хай народ український на свої землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сойм). Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські Збори."

(З І Універсалу Української Центральної Ради)

 

Проголошення І Універсалу. Фото з сайту Цей день в історії

    Центральна Рада 10 червня 1917 р. (за Юліанським календарем) схвалила й урочисто проголосила на ІІ Всеукраїнському Військовому з’їзді Універсал «До українського народу на Україні й поза Україною сущого», названий пізніше Першим універсалом. Універсал проголошував автономію України й закликав народ до організації нового політичного ладу в Україні. 

   «Уся свідома й напівсвідома Україна за тих днів стала на коліна й молитовно, в захваті визволення, в запалі смілості, в високій, піднесеній готовності до боротьби, до творчості заспівала «Ще не вмерли України, і слава, і воля». - так характеризував реакцію народу на проголошення Універсалу Володимир Винниченко.

 

Матеріал на інших сайтах:

 

1. 1917 - прийняття Першого Універсалу Української Центральної Ради.

2. Як не проголосили незалежність. Перший Універсал у деталях.

3. Повний текст Універсалів дивись ТУТ. 

 

Також дивись матеріал у цьому блозі: 

Історичний календар. Historical calendar. 16 липня. ІІ Універсал Української Центральної Ради.