Однак конституція – явище історичне:
вона постійно розвивається і вдосконалюється, її сутність не може розглядатися
як щось застигле і незмінне.
І це не випадково: історія засвідчує, що
застиглість – це деградація і смерть інститутів суспільства. Ось чому зміна й
оновлюваність суспільства – неодмінна умова нормального його функціонування і
розвитку.
В
сучасному постіндустріальному суспільстві конституція має бути механізмом
здійснення консенсусу всіх соціальних груп, суспільним договором, коли
різноманітні верстви суспільства немов передають державі свої повноваження по
забезпеченню соціальної гармонії і злагоди на всіх рівнях. Це, безперечно, не
означає, що традиційні соціальні та суспільні суперечності зникають зовсім:
вони пом’якшуються, набувають нових рис, відступають на задній план.
Процес творення нового Основного Закону
нашої держави, що супроводжувався низкою суттєвих змін, розпочався 16 липня
1990р. Того дня Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний
суверенітет України.
Проголошення 24 серпня 1991р
незалежності України створило умови для радикальних демократичних перетворень у
нашому суспільстві і державі.
І
важливим кроком у розвитку українського суспільства і держави стало прийняття 28 червня 1996р
нової Конституції України.
Прийняття
Основного Закону нашої держави – це визначна подія в її історії, у житті її
народу. Прийнята Верховною Радою України Конституція є історичною віхою в
утвердженні державної суверенності України. Якою мірою і яку роль вона відіграє
в процесі державотворення української нації покаже майбутнє. Разом з тим
сьогодення вимагає глибокого її осмислення з тим, щоб позитив Основного Закону
оптимально використовувався і спрямовувався у прогресивне русло процесів
державотворення. Тим більше, що Конституція у деяких її положеннях неоднозначне
сприймається різними політичними силами та верствами суспільства.
Конституція
України відображає тенденції і закономірності розвитку світового
конституціоналізму. Конституція України, відповідаючи загальнолюдським конституційним
стандартам, втілює в життя конституційні ідеали: здорове екологічне середовище,
соціальну захищеність, відповідний рівень життя, право на користування
надбанням людства в сфері політики, економіки, культури тощо.
Отже,
зважаючи на порівняно довгий процес творення конституційних норм в Україні
(починаючи від «Руської Правди», Конституції Пилипа Орлика 1710 р., IV
Універсалу Центральної Ради від 9 січня 1918 року і закінчуючи Конституцією
УРСР 1978 року, яка була прийнята за основу Конституції України 1996 року)
можна сміливо сказати, що прийняття Конституції – Основного Закону України було
і є визначною подією у державотворенні нашої держави.
Україна дійсно вистраждала свою
Конституцію, демократичну Конституцію незалежної держави. Тепер постає не менш, а ще більш важливе завдання, яке
повинен виконати наш народ, – на демократичних засадах, неухильно керуючись
принципами Права і Справедливості, впроваджувати в країні засади громадянського
суспільства, демократичної соціальної правової держави. Ці завдання повинні
бути головними у житті нашого народу, громадян вільної України.
Ще
раз наголошуючи на тому, що Конституція України є Основним Законом держави
необхідно вказати іншу психолого-ідеологічну спрямованість цієї тези.
Конституції завжди справляли не тільки юридичний вплив на процеси, що
відбуваються у суспільстві. За певних
умов вони виконували соціально-інтегруючу роль. Ця роль не може бути здійснена
без виховання поваги до держави, без формування у громадян своєрідного
державницького "рефлексу".